Віра мила посуд, коли розбилася тарілка. Мати докоряла їй, часто критикуючи за незграбність. Щоб упоратися з цим, Віра уявляла собі бар’єр між собою та словами матері; вона зачинялася під куполом, і жодні слова її більше не зачіпали. Незважаючи на сумніви матері в її здібностях, Віра поїхала до Києва до хворої бабусі Ганни Іванівни, щоб доглядати її.
За кілька років дівчина закінчила медичний університет і стала стоматологом. На жаль, бабуся померла до закінчення інституту, залишивши їй квартиру в районі станції метро «Берестейська». Почавши працювати у звичайній поліклініці, Віра згодом перейшла до приватної. Одного разу її постійний клієнт на ім’я Ігор, старший за неї на сім років, почав доглядати за нею. Через два роки закохані одружилися, і спочатку здавалося, що все гаразд.
Але часті причіпки Ігоря, замасковані під жарт, були дзеркальним відображенням критики її матері. За кілька років Віра вирішила, що з неї вистачить. Наступного дня вона попросила Ігоря піти з їхньої спільної квартири. Мати не погодилася з рішенням доньки, але Віра, впевнена у своєму успіху та незалежності, навіть не здригнулася. Віра мала досвід самотнього життя, і вже точно знала, що так їй буде комфортніше і спокійніше, ніж з людиною, яка її не цінує і постійно знущається з її здобутків.