Ми з сестрою Світланою не спілкуємося вже три місяці, відколи померла наша мама. Рідні в жаху, вони не чекали такого розладу між нами. Я звинувачую нашу маму в цьому і не можу її пробачити. Нас із Світланою батьки виховували однаково. Вона вийшла заміж першою і продовжувала жити в батьківському будинку. Я вийшла заміж за Петра і переїхала до своїх непростих свекрів.
Петро переконав мене потерпіти, тому що він розраховував отримати у спадок дім своїх батьків. Коли наші батьки постаріли, ми з сестрою допомагали їм. Після смерті батька захворіла мама. Ми зі Світланою підтримували її емоційно та матеріально протягом року, доки вона теж не пішла з життя. Через місяць Світлана дізналася, що наша мати залишила їй за заповітом сімейний будинок та розповіла про це лише їй.
Я була вражена. Незважаючи на різні життєві ситуації, я не переставала дбати про маму. Чому вона залишила будинок лише Світлані? Чоловік наполягає, що заповіт не має значення, згідно із законом я маю право на половину будинку. Але чи маю я йти проти останньої волі матері? Емоційна рана глибока та не затягується. Справа не тільки в будинку, а й у тому, що я почуваюся некоханою і неоціненою людиною, яка мала піклуватися про мене найбільше. І, знаєте, що найболючіше? Моя сестра знала про заповіт і нічого не сказала мені.