Після 26 років у шлюбі з Сергієм, я нарешті усвідомила, що мої дні проходять у нескінченній турботі про інших – але тільки не про себе. Мій чоловік живе повноцінним життям, а я – ні. Він зустрічається з друзями, у нього є хобі та свої захоплення, а я завжди відкладала свої інтереси на потім. Одного ранку, дивлячись на нього за сніданком, я зрозуміла, що більше не можу так жити.
— Сергію, нам треба поговорити, — почала я, коли він перестав читати ранкову газету. – Що трапилося? – Він глянув на мене з цікавістю. — Я вирішила, що настав час зайнятися собою. Я хочу ходити на уроки танців, плавати, більше бачитись з подругами, — сказала я, намагаючись говорити спокійно. — Дуже добре, — кивнув він дещо здивовано. — Я завжди казав, що тобі потрібно більше часу для себе. — Але це не лише час для себе. Я хочу розлучитися, Сергію. Я думаю, ми обидва заслуговуємо жити так, як хочемо, — я не очікувала, що скажу це так просто, але самі слова злетіли з язика.
Сергій мовчки дивився на мене. Я чекала заперечень, але він повільно кивнув. — Якщо це змусить тебе почуватися щасливою, я розумію, — сказав він нарешті. Ця розмова була початком нового розділу мого життя. З того часу я займаюся тим, що люблю. Уроки танців стали моєю пристрастю, я часто плаваю у місцевому басейні, а вечори з подругами у кафе наповнюють моє життя радістю та сміхом. З кожним днем я дізнаюся щось нове про себе, свої бажання і про те, що дійсно робить мене щасливою. Рішення розлучитися було непростим, але я впевнена – це було правильне рішення.