Вона мала величезний сад. Її бабуся часто пускала їх туди. Там малина росла дуже солодка. Вишні були величезні! А ще була біла малина, ні в кого тоді такої не було. І горох звисав величезними стручками. Усіх дітей її бабуся пригощала. А потім наро дилася Ганна. Бабусі її майже одразу не стало. -Тетяно, тобі чаю налити? Марина здивовано подивилась на двоюрідну сестру. Після того, як не стало її чоловіка, частіше почала з двоюрідною сестрою спілкуватися. Донька із сім’єю живуть окремо. А їй із рідними поспілкуватися хочеться. Вона майже нічого не знала про свою другу бабусю, маму батька. І будинок, де вона наро дилася, nогано пам’ятала. Ось і вирішила старшу сестру розпитати про все.
Їх переселили зі старої глиняної хати, коли Тетяні ще й п’яти років не було. Мама Тетяни будинок свекрухи не любила. Свекруха була nоганою жінкою. -Бабуся твоя, Ганна Дмитрівна, добра була, – nродовжила згадувати Марина. – Твій батько в неї був молодший, вона його дуже любила. Старші брат та сестра швидkо сім’ї свої створили. Одні на заробітки поїхали до Європи, інші тут жили. Але дуже далеко. Внуків своїх дітей Ганна Дмитрівна бачила щось лише кілька разів. А Микола, батько твій, завжди був при ній. Спочатку Ганна Дмитрівна взагалі не хотіла, щоб він одружився, відмовляла. Тато навіть і не прагнув одруження. Видно, тоді ще свою долю не зустрів.
А потім, вже йому під сорок було, твоя мати раптом сподобалася. Вона до неї в гості приїхала, до своєї рідної сестри, а Микола її й побачив. Мама завжди була струнка як дівчинка. А їй уже теж було тридцять п’ять. Ганна Дмитрівна, для всіх зненацька цей шлюб схвалила. Видно вже слабка стала, зрозуміла, що Микола незабаром один залишиться. Подумала видно, хай із дружиною живе, вона і за ним, і за нею, Ганною Дмитрівною, доглядатиме. Ірина одразу наро дила дівчинку. Щаслива була, не передати. І Микола помолодшав прямо. Він буде батьком, вони мабуть обидва вже не мріяли про це. Ось так і вона дізналася історію своєю другої бабусі.