Паша був Олені племінником. Віра, старша сестра Олени, наро дила хлопчика, потім залишила на маму однорічного сина, поїхала закордон і вийшла заміж там. Бабуся вси новила онука, бо від Віри не було жодних звісток. Так вони прожили три роки. Ольга Захарівна, у минулому вихователька дитсадка, не захотіла віддати хлопчика до садка. Сама ним займалася. Коли Паші виповнилося чотири роки, бабуся тяжко захво ріла. Розуміючи, що її незабаром не стане, вона зателефонувала молодшій дочці, Олені. Дівчина мешкала в іншому місті. У неї там робота, друзі. Їхати до рідного міста зовсім не хотілося.
Але за мамою треба було доглядати, і вона приїхала. Ольга Захарівна просила дочку не віддавати Пашу до дитсадка, поки вона ще жива. Хотіла якомога довше побути з ним поруч. Олена прохання матері виконала. Але коли мама відійшла, то записала племінника до дитсадка. Ще за життя мами вона оформила опікунство над племінником. Паша сумував за бабусю, Олену називав не мама, не тітка, а на ім’я. Влаштувавши племінника в дитсадок, Олена сама влаштувалася на роботу. За своєю спеціальністю.
У рекламне агентство. Досвід роботи у неї був солідний, тому її прийняли відразу. А з огляду на те, що тепер їй не треба було nлатити за квартиру, грошей на життя з племінником їй вистачало. Мама ще за життя оформила квартиру на дочку за дарчою, щоб згодом у Олени не було проблем. Робота забирала в Олени багато сил. Вона хотіла відпочивати вдома. Тому її дуже дратувало завдання дітям додому. Сьогодні дітям дали завдання – виготовити вироби із каштанів. – Ще з каштанами поратися, – бурчала Аліна. – А я сам можу. Мене бабуся навчила, – сказав Сашко. І справді, вдома, після вечері, він сам змайстрував із каштанів чоловічка. Олена лише трохи доnомогла. – Та ти в мене талант! Перше місце гарантовано! – Тому що ми з тобою команда! – весело підтримав хлопчик.