Все село зібралося nроводжати Сергія Івановича. Його син приїхав забрати його в місто, оскільки він був уже старим, і син не хотів, щоб він залишався один. Він спочатку погодився, але вже через місяць дуже скучив за селом і вмовив сина повернутися. Той неохоче погодився. Але йому стало nогано, і сусідка баба Віра зателефонувала до його сина. Син розсердився, сказав, що більше він один залишатися не буде і відвіз батька до міста. А будинок у селі незабаром nродав своїй міській сусідці Зіні. Сергій Іванович дуже переживав за свій будинок, але нова господарка сказала, що він може приїжджати до них, коли захоче. За рік йому стало набагато краще. -Я ж тобі казав, що під наглядом тобі стане краще, – сказав син. Але він все ж таки су мував за своїм домом. Мріяв, що поїде до рідного села, зайде до себе додому, побачить свого песика та кота. Він попросив сина відвезти його в село побачитися з сусідами, але той відмовився, сказавши, що не треба ворушити минуле. Тоді Сергій Іванович вирішив сам поїхати до села і сам поїхав на автовокзал. Він доїхав до села, і все було таким рідним та знайомим, ніби він нікуди і не їхав.
Він пішов до свого будинку, сів на лаву і раптом до нього підійшов кіт. Він дуже зрадів своєму коту і відразу побачив песика, який почав голосно гавкати. На звуки вийшла нова господиня будинку та запросила Сергія Івановича до будинку. -Заходьте, Сергію Івановичу, зараз обідатимемо і чаю поп’ємо, – сказала вона. -Я не хочу Вас со ромити, вибачте, що прийшов без запрошення. -Та що Ви, я дуже рада Вам, заходьте до будинку. Старий прогулявся городом, сараями і подякував Зіні, що та нічого не змінила в будинку. -У Вас будинок дуже чистенький і затишний, я тут нічого міняти не захотіла.
Знаєте що, я знаю, що Ви дуже сумуєте за своєю домівкою, залиштеся тут на скільки захочете. Старий розnлакався і вирішив прийняти пропозицію і погостювати в неї тиждень. Наступного дня він приїхав уже з речами, його привіз син і подякував новій господині за гостинність. -Мабуть, він без цього не може, дякую Вам, Ви дуже хороша людина. За цей тиждень старий так омолодився, так йому було приємно вовтузитися зі справами. Упорядкував майстерню, пофарбував паркан, а Зіна жар тувала, що не відпустить його в місто. За тиждень приїхав син, щоб забрати його додому, а Зіна попросила не забирати, адже старому ставало краще, а важку роботу вона й сама не дозволить йому зробити. Син погодився і дав трохи грошей Зіні, хоч вона й не хотіла брати. Підійшов Сергій Іванович. -Тату, тітка Зіна тебе не відпускає, ти хочеш з нею залишитися? Тобі тут не важко? -Ні, синку, все в мене добре. Настав вечір, Сергій та Зіна сиділи на ганку та милувалися красою села. -Зіна, тепер ти розумієш, чому я не міг без нього жити? – промовив старий.