Півроку тому я їхав на море, у відпустку. На пероні побачив дівчину з великою сумкою в клітину. Вона попросила мене занести її сумку у вагон, я погодився та доnоміг дівчині. Потім вийшов з її вагона і попрямував до свого, щоб зайняти місце згідно купленого квитка. Через дві години після відправлення до мене підійшов провідник не з нашого вагона. – Ви доnомагали дівчині занести сумку до нашого вагону, Ви з нею знайомі? – Запитав провідник. – Ні, я бачив її вперше, вона попросила занести їй сумку, а я доnоміг, – відповів я, не розуміючи, що діється. – Вона вийшла, залишила сумку, а в сумці було немовля, дівчинка. – Тобто та дівчина, якій я їй доnомагав, кинула дитину у сумці у вашому вагоні?
– Так, я вже викликав nоліцію, вони чекатимуть нас на кінцевій зупинці, щоб скласти протокол. – Так. – Добре, ще побачимось. – А можна подивитися на немовля? – Так, ходімо зі мною. Коли ми дійшли, я побачив, що дитину тримає гарна дівчина, а немовля таке маленьке і беззахисне. Ми з дівчиною познайомились. Її звали Ганна. – А дитині хоч є що їсти? – Так, – відповіла Ганна, – у сумці була суміш, памперси та чистий одяг. Поруч із дівчиною було вільне місце, і я переніс свої речі у цей вагон. Ми з Ганною тієї ночі спали по черзі, щоб стежити за дитиною. Іноді до нас приходив провідник. Після приїзду на вокзал ми побачили, що на нас уже чекає nоліція.
У нас взяли свідчення, склали протокол. Дитину відправили до притулку, а ми з Ганною вирушили шукати кімнати для проживання та відпочинку. В той час, який ми провели у поїзді ми знайшли багато тем для спілкування та вирішили відпочивати разом. Нам вдалося знайти невеликий пансіонат неподалік моря з одномісними номерами. Вранці ми відвідували дитину, а потім йшли до моря та на прогулянку. Ми вирішили, що не хочемо залишати дівчинку в дитячому будинkу та захотіли взяти опіку над нею. Але нам сказали, що для цього ми маємо бути одружені. Недовго думаючи я запропонував Ганні одружитися, і вона погодилася. Ми швидко оформили наші стосунkи, потім оформили опіку над Інною. Додому поверталися вже як сім’я.