У нас із братом традиція щоліта їздити до бабусі до села. Коли ми були маленькими, нас туди відправляли батьки, а потім ми самі стали проситися. Бабуся у нас жінка весела, а головне, що з нею цікаво. Хоча вона і прожила все життя в селі, вона напрочуд багато різних історій знає, а ще багато рослин знає і майже про кожне може щось розповісти. Я нещодавно університет закінчив, уже влаштувався на роботу, на літо зібрався взяти відпустку, щоби від традицій не відходити, подзвонив перед цим бабусі, а вона почала розповідати переляканим голосом: -Чорт знає що діється нині, у нас у лісі привиди завелися! Чого ти хихикаєш? Я серйозно, мисливці щодня їх бачать! Ну я бабусині слова всерйоз не сприйняв. Вона людина стара, їй віком належить вірити в такі казки, а мені вища, технічна освіта не дозволяє. Влітку ми з братом вирушили до села. Перші кілька днів ми тільки й робили, що відпочивали: лежали на лежанках, гуляли, купалися в річці.
Але нас за цей час постійно переслідували розмови про привидів, і ми з Сашком вирішили перевірити чутки на ділі. Спочатку опитали всіх, зібрали повноцінну інформацію, так би мовити. Із загальних відомостей висловило, що ці чудеса відбувалися завжди вночі і зустрічають привидів тільки мисливці (бо тільки вони в такий час у лісі і тиняються). Ми зібрали все необхідне і вночі вирушили до лісу. Щоправда, перед цим довелося повоювати з бабусею, яка години дві хрестилася і нас відмовляла. Ходимо з ліхтариком, чекаємо на чудеса. Десь до години третьої ночі ми втомилися, сіли відпочити, вже розчарувалися в витівці, але за півгодини почався «цирк». Усе, як описували сільські люди.
З темряви почала виглядати постать у мерехтливих вогнях, а потім дике виття, а ще гавкіт. Так, моторошно, враховуючи умову повної темряви. Але у нас із Сашком інтерес був науковий, ми з ним переглянулися, всупереч законам жанру пішли просто на привида. Той явно таке не чекав і завмер, а потім кинувся тікати. О, смішно було. Коли наздогнали, з’ясувалося, що привид – літній чоловік, обмотаний гірляндою, з динаміком та собакою. -Шановний, а чого це ви людей лякаєте? Виявилося, що Павло Павлович – лісник, шкода йому, що природу псують, придумав нехитрий спосіб нагнати страху, народ забобонний. Ми оцінили дідовий вчинок, обіцяли таєм ницю не розкривати. Щоправда, брат на журфаку навчається, коли він повернувся до міста, написав у студентському журналі статтю про цю історію (без згадки місць та імен). Вона його трохи прославила. Веселе було літо, нічого не скажеш.