У мене двоє синів. Старшому вісім років він учень другого класу. Нещодавно прийшов до мене після школи зі скривдженою мордочкою і почав сkаржитися: -Тату, мене Сергій обізвав жирним свинем і дурнем, а ще потиличник вліпив! Син шморгнув носом. -А що ти зробив у відповідь? -Нічого! Я образився і пішов! Ти ж його лаєш, так? Я важко зітхнув. -Ні, сину. Сергій був правий.
Син здивовано дивився на мене, а я nродовжив: -Якщо змовчав, ти, вважай, погодився з його словами. Чоловік має вміти відстоювати свою честь. Я не завжди буду поряд. І що в цьому випадку робитимеш? Терпіти потиличники та образливі слова від кого завгодно? Якщо ти не здатний дати в морду, тебе штовхатимуть усі, кому не ліньки. Ти завжди можеш у мене поради попросити, але я не буду замість тебе вирішувати твої nроблеми. Зрозуміло? Сашко задумався і пішов.
А через день повернувся з вибитим зубом, але з широкою посмішкою, яка демонструвала це як бойовий трофей. -Тату, не хвилю йся, він і так хитався! Сергій мене штовхнув, я його теж штовхнув, він мене вдарив, а я його! Йому більше дісталося, такий фінгал під оком тепер! Він насамкінець сказав, що більше не буде зі мною зв’язуватися. До речі, тебе до школи завтра викликають. Я посміхався. Думаю, мій підхід вірний. Не хочу, щоб мої сини виросли сопляками, які трохи ховаються за батьківську спину.