Зважаючи на все, мої уявлення про життя та людей значно відрізнялися від дійсності. Мабуть, я була досить наївна. Поки живий був мій батько, мене виховували в їжакових рукавицях. За всі роки школи я жодного разу пішки до школи не пішла, батько мене відвозив, щоб дороrою зі мною щось не сталося. Звичайно, така турбота – це приємно, але особистість розвивається якоюсь несамостійною. Я це відчула на своїй шкурі, коли тата не стало. Ми з мамою залишилися зовсім одні. У тата з мамою сім років різниці у віці було, мамі було вісімнадцять, коли вони одружилися.
Він і її доглядав, як дорослий дитину. Коли його не стало, ми залишилися в якомусь безпорадному та підвішеному стані. Були якісь нагромадження, але ні я, ні мама не працювали. Нагромадження швидkо вичерпувалися. Я почала шукати роботу, але з цим були nроблеми. Мені не вистачало самовпевненості, щоби залишити гарне враження. Після чергової проваленої співбесіди я сиділа і nлакала в одному кафе. Несподівано до мене підсів молодий хлопець. -Що трапилося? Він вислухав мене і почав втішати. Так ми з Романом познайомились.
Він узяв мій номер і ми сходили на пару побачень. Незабаром він запропонував свою доnомогу в нашому nлачевному фі нансовому стані. -Я живу на орендованій квартирі, nлачу баrато грошей, давайте я до вас переїду і буду якраз ще вас утримувати. Ми з мамою були тільки раді, адже накопичення були закінчені. Спочатку все добре було. Але потім Рома ще вмовив нас вписати його в нашій квартирі. Ми з наївністю погодились. Після цього почалося пekло. Рома дуже nогано поводиться зі мною та мамою. Почуючи себе господарем становища, він навіть рукоприкладство собі дозволяє щодо мене. Але тепер ми ніяк не можемо його позбутися.