– Здрастуйте, – сказав шестирічний Тоша, – я хочу в бібліотеку записатися. Бабуся-бібліотекарка уважно оглянула хлопчика, а потім весело усміхнулася: – Невже сам Смирнов прийшов! Особисто! Тоша дуже здивувався, адже його прізвище було Смирнов. – Ти чого злякався? – продовжувала ласкаво посміхатися бібліотекарка. – Кажеш-хочеш до бібліотеки записатися? – Так, – з сумішшю страху і розгубленості пробурмотів хлопчик.- А ти знаєш, що тут документи потрібні? – Так. Тато свій паспорт мені в телефон сфоткал. Я дуже люблю читати.
– Дізнаюся Смирнова. Напевно вже рік як читаєш? – Два роки. – “Три мушкетери” вже прочитав? – Прочитав… – хлопчик nродовжував дивуватися… Додому Тошка летів щасливий, в обнімку з книгою “Двадцять років потому”. – Тату! – закричав він, ледь влетівши додому. – В бібліотеці справжня чарівниця працює! Все про всіх знає: і що наше прізвище Смирнов, і що у мене є “Три мушкетери”… – Чарівниця, значить? А як її звуть? – Я не запитав, – уперся в підлогу хлопчик. – Вона маленька? – Так. – У великих окулярах? – Так! Тато, ти що, теж чарівник?
Тато посміхнувся синові, потім про щось задумався. Піднявся, взяв тому “Три мушкетери” і став збиратися. – Ти куди? – Борги віддавати. Хоч він і старий, але повернути все одно необхідно… Через півтори години мама відправила сина за батьком до бібліотеки. Коли він зайшов туди, то почув, як батько весело перемовляється з бабусею-бібліотекаркою. – О, Антон Сергійович знову прийшов! – вигукнула старенька. – Точна копія батька! Ось, тримай, свою книжку, – вона простягнула хлопчикові всю ту ж книгу “Три мушкетери”. – Її вже давно списали. А твій папка молодчина! Пам’ятає про борrи. І тато з бібліотекаркою весело засміялися. Чого вони сміялися, Тоша так і не зрозумів.