Розчарував мене мій син. Не таку долю я хотіла для своєї дитини. Він за своєю першою дружиною ще зі школи бігав. Оля мені одразу сподобалася, дуже господарська та добра дівчина. Коли вони вирішили побратися, я прийняла невістку, як рідну дочку. Жили вони разом щасливо, практично ніколи не сва рилися. Олечка наро дила для мого дурня сина, якого назвали Дімою.
Я доnомагала з онуком, невістка практично не сиділа з онуком, вона одразу вийшла на роботу, щоб Антону не доводилося надриватися на роботі. Коли Дімі було два роки, Антон загуляв. Не знаю, звідки він знайшов цю свою Віру. Вона у роз лученні була. Перший чоловік її через зраду покинув, від першого шлюбу у неї двоє дітей. Спочатку Антон приховував свої пригоди, а потім сказав, що йому набридла Оля, і подав на роз лучення.
Я намагалася образуміти сина, але він мене зовсім не слухав. Та стерва зовсім запудрила йому мізки. Він пішов із сім’ї. Він розраховував, що я вижену Олю з дитиною, а він з новою пасією в мене оселяться, але не тут було. Я відразу сказала, що не прийму ні його нову дружину, ні дітей від неї, а Оля з Дімою житимуть зі мною. Антон вчинив дуже підло і вкрав мої нагромадження. Коли я вимагала їх повернути, він сказав, що збирається витра тити їх на дітей Віри. Алі менти він практично не nлатить. Бажання спілкуватися із сином зовсім у мене зовсім немає.