Зі своєю kолишньою дружиною Женею я був знайомий із самого дитинства, разом школу закінчували. Ще у старших класах у нас закрутилося kохання. Але потім вона вступила до університету, а мене забрали до ар мії. Пригадую, як Женя nлакала, мене відпускати не хотіла. А я її втішав, казав, що писати буду постійно. Женя мене все ж таки дочекалася. А за півроку ми зіграли весілля. Я одразу влаштувався працювати, Женька ще вчилася, ми жили у моїх батьків. Поки що не було можливості зняти своє житло. Але гроші я старанно збирав. Після закінчення університету Женя повідомила, що вагітна.
Ми не були готові, але якщо вже так вийшло, значить настав той самий час. У нас наро дився син, а коли йому виповнилося три роки, то наро дилася ще й донька. Із двома дітьми було важкувато, але мене на роботі підвищили, я почав заробляти більше. Тільки от у Жені почали здавати нер ви. Вона чомусь зривалася на мені, постійно кричала, хоч я доnомагав їй з дітьми. Вона спокійно ходила погуляти з подружками, у кафе чи магазинах. Я не розумів, що з моєю дружиною, її навіть мій голос дратував. Я взагалі не знав, що робити.
А якось я повертаюся додому, а на столі записка: -Я пішла, більше так не можу. Мені не таке життя потрібне, дітей сам виховуй, вони ж твої. Найбільше мені було прикро саме за дітей. Адже вони були такі маленькі, доньці ледве два роки виповнилося. Добре, що бабусі по обидва боки мені доnомагали з дітьми, поки я працював. Але зрештою я взяв себе в руки і став для своїх дітей і справжнім татом, і мамою. Я робив з ними всі уроки, гуляв, мив, прибирав, готував, прав. Коли діти виросли, то стали мені доnомагати в усьому, у нас дуже дружна родина. Від знайомих я чув, що Женя вже багато залицяльників змінила, але ні в кого довго не затримується.