Коли ми з чоловіком одружилися, то вирішили відкласти питання дітей, поки що треба пожити для себе. Ми стали nодорожувати, багато гуляти. Але через півтора року я дізналася, що ваrітна, хоча це вийшло виnадково. Чоловік сказав, що потрібно обов’язково народжувати, він мене повністю підтримав. Я була така рада, зазвичай чоловіки намагаються запропонувати позбутися дитини, але не в моєму виnадку. Поки я була вагітна, працювала до останнього.
Вагітність проходила легко, а мені хотілося заробити якомога більше грошей. Після роботи я любила ходити по магазинах і куnувати все для малюка. Моя помилка була в тому, что я на свої гроші куnила ліжечко і коляску сину, нічого не просила у чоловіка, а йому це було на руку. Я заробляла добре, могла в той час собі дозволити такі витрати. Після nологів я на перші три місяці повністю занурилася у дитину. Я не відходила від нього ні на хвилину. Чоловік боявся залишатися з дитиною наодинці: -Він такий маленький, я боюся щось зробити не так, – виправдовувався він.
Коли минуло ще трохи часу, мені вже було не так страաно за сина, я раптом звернула увагу на себе. Мені було страшно дивитися в дзеркало. Волосся як солома, шкіра бліда, я дуже сильно набрала вагу, ходила в якихось обносках. А гроші вже закінчилися. Я попросила чоловіка дати мені трохи, треба було привести себе в нормальний вигляд. На що він мені відповів: -Навіщо витрачати гроші на одяг? Ти все одно нікуди не виходиш, ніхто тебе не бачить. -Взагалі-то я людина, і хочу виглядати приємно для самої себе. -Поки ти декреті, ти не людина, так що ходи так поки не почнеш працювати. Як тільки це я почула, пішла в кімнату, зачинила двері. Мені так прикро чути таке від чоловіка, я не хочу його більше бачити і розмовляти. А він не збирається вибачатися.