Я завжди прагнула бути самостійною жінкою, яка не залежить ні від кого, яка має свою справу, яка знає собі ціну. Хотіла і стала такою! Завдяки своїй колосальній роботі над собою я змогла дозволити собі двокімнатну квартирку в центрі міста. Невдовзі після покупки я зустріла Михайла. І через півроку стосунkів ми одружилися. Михайло був творчою людиною. Він грав у рок-групі. Я любила дивитися, як творить чудеса на бас-гітарі. Я не пропускала жодного їхнього концерту. Незабаром я навіть попросила Мишка звільнитися з роботи доставника піци, щоб у нього більше часу залишалося на творчість. Якось я зустріла барабанщика із групи чоловіка.
Я запитала, як відбуваються їхні репетиції, а той поставив зустрічне запитання про те, чому Михайла не буває на репетиціях. Вдома я поставив те саме запитання чоловікові, а той сказав, мовляв через творчі розбіжності він не грає в тій групі. Ну, я була змушена попросити знайти роботу, адже людина без роботи і без будь-якого заняття перетворюється на овоч, а мені така перспектива була не до душі. Роботу шукати чоловік не збирався, а коли я дізналася в одного з його друзів, що він «добре влаштувався на шиї дружини, йому й працювати не треба» (це чоловік перед ними похвалився), вирішила зіграти за правилами чоловіка.
У свого знайомого юриста я випросила браковані документи про те, що моя квартира належить чоловікові. Коли він побачив це, сказав, що цього не було потреби, мовляв, він не за гроші мене любить, проте через тиждень чоловік зустрів мене з моїми зібраними в валізи речами, сказав, щоб я провалювала з його будинку, а на роз лучення він збирався подати наступного дня. Я підіграла йому, ну, не псувати ж хлопчику все на половині постановки. Наступного дня ми подали на роз лучення. Дізнавшись, що він у моїй хаті ніхто, чоловік почав просити про другий шанс, але мені навіть смішно було за цим спостерігати.