Коли синові було 2, від мене пішла дружина. Гаразд, чоловіка розлюбити, гаразд заkохатися в кого – небудь, але кинути дитину… ну, кинула і кинула, чорт з нею! Зараз синові 6. Цього року він піде до школи. За ці 4 роки ми вдвох перетворили нашу квартиру на справжнє чоловіче лігво. Коли я побачив, що наші фіранки вже придбали сірий відтінок, абияк зняв їх і кинув в прання, але ось чисті фіранки так і залишилися на сушарці висіти. Ну, яка різниця, висять на вікнах фіранки чи ні?! З одягом у нас все так само. Ніхто не помітить різних відтінків темних шкарпеток. Головне, щоб вони були чистими і не смерділи, так адже?
А слід на сорочці … я кожен раз ди вують, коли мені його показують, ніби я бачу пляму в перший раз. Чайники і сковорідки у нас вкрилися шаром жиру, адже мити я їх правильно не вмію, а в будинку, начебто, чисто, але затишком і не пахне. Так і йшов час, поки я не зустрів ту саму. З Марією я познайомився на дні народженні спільного друга. Ми тоді розговорилися і зрозуміли, що у нас дуже багато спільних тим. З сином я її познайомити не поспішав, боявся його реакції, але час прийшов, і я запросив Машу пожити з нами тиждень, щоб син міг до неї звикнути.
Спочатку хлопець дуже осудливо дивився на мою обраницю… я вже почав думати, що вони не порозуміються один з одним, хоча і знав, що Маша може знайти підхід до будь-якій людині. Через тиждень в нашій квартирі висіли чисті фіранки, шкарпетки були красиво складені в одну клітинку, на столах були скатертини, і вдома завжди смачно пахло. – Гаразд, тато, — сказав мені до кінця тижня син, доїдаючи останню оладку , — ця тітонька мені починає подобатися. Можна її залишити. Ось так ми і живемо тепер з тітонькою, яку син дозволив залишити.