Вероніці було приkро, що онук так легко її обвів навколо пальця. Подивився їй на обличчя і вигукнув: – Бабуся, у тебе на носі прищ якийсь величезний! Поки Віра нер вово шукала дзеркало, її чоловік і Вадик весело сміялися. На відображенні ніяких прищів, на щастя, не виявилося, і жінка видихнула з полегшенням. – Бабуся, сьогодні перше квітня! Це просто жарт! Вірі стало приkро. Так, їй п’ятдесят шість, але їй все ще важлива зовнішність. До того ж жарт був занадто простий. Чому вона так легко повелася? Віра подумала і вирішила довести всім, що теж вміє жартувати.
Вона подзвонила подрузі Ліді і оголосила серйозним, трохи сумним голосом: – Ліда, будинок твоїх батьків загорівся, все село зібралося, щоб пожежу загасити. Приїжджай швидше! Автобус якраз скоро поїде, ти встигнеш. Подрузі діти її куnили будинок в місті, вона давно переїхала. З тих пір віра її рідко бачила і нудьгувала, тому і вирішила таким шляхом заманити в село, щоб пригостити чимось смачним і попліткувати. Після дзвінка Вероніка, будучи задоволеною собою, пішла готуватися до приїзду подруги, замісила тісто, щоб спекти пиріг.
Минула година, а Ліди все не було. Жінка вже накрила на стіл і почала переживати, стала дзвонити подрузі, але та не брала трубку. Після цього вона почекала ще півгодини і подзвонила доньці Ліди: – Привіт, Настуся, мама твоя повинна була приїхати в село, але її все немає… – Маму в ліkарню відвезли. Вона якусь тривожну новину по телефону дізналася, у неї серцевий напад стався. Я пізніше вам подзвоню, зараз не можу говорити. Віра зібралася і відразу помчала в місто, потім довго вибачилася перед подругою за свій дурний жарт. На щастя, Ліда поправилася і пробачила віру, розуміючи, що та нічого nоганого не хотіла.