В ресторан увійшла шикарно одягнена дівчина. – Доброго дня, Ольга. – Добрий день, Юрій Володимирович. Зробіть так, щоб мене обслужив Андрій. Будь ласка… – Змушуєте чекати клієнта, молодий чоловік, – весело посміхнулася вона офіціанту, коли той підійшов, – Як живеш? – Привіт. Добре живу, – з кислою міною відповів Андрій. – Що тобі подати? – Каву і спілкування з тобою. – Кави принесу. А спілкування не завезли. Офіціант приніс каву і поклав на стіл перед клієнткою. – Андрюш, присядь. Є ділова розмова, – сказала Ольга. – Ти ж сама знаєш, що нам це заборонено, – відповів Андрій. – Ну тут всім відомо, що я була твоєю дружиною. – Так. Але правило є правило. Без винятків. – Ну тоді постій поруч.
Адже розмовляти з клієнтом правилами не заборонено. У мене й справді до тебе серйозна розмова є. – Оля, ну що тобі від мене потрібно. Ми тепер чужі люди. І не зобов’язані навіть вітатися при виnадковій зустрічі. – Ти ж не думаєш, що я прийшла просити вибачення? – Нічого такого я не думаю. Тобі нема чого вибачатися. – Як нема чого. Я роз лучилася з тобою, пішла до баrатого. І зараз у мене і будинок, і машина, і хороша робота. Все, про що ми з тобою мріяли, зараз у мене є. А у тебе нічого… – Я радий, що ти отримала все, про що мріяла.
Серйозно. Не жартую. – І я теж хочу радіти твоїм успіхам. Хочу тобі доnомогти. – Мені? Спасибі. Доnомоги не потребую. – Стривай. Не вередуй. Макс відкриває новий ресторан, йому потрібен директор, я запропонувала твою кандидатуру, він підтримав. – Він не в курсі, що я твій ко лишній? – Знає. І ні крапельки не ревнує. Адже ти професіонал… – Все, Оля. Твій час вийшов. Мене чекають інші клієнти… Коли Андрій підійшов до спорожнілому столика, знайшов там записку: “Я буду приходити кожен день, поки не виб’ю твою згоду. Цілую. Твоя колишня”.