Я не проти того, щоб мої доньки спілкувалися з бабусями. Моя мати майже кожні вихідні приїжджає до нас, сидить з онуками, а в цей час я можу займатися своїми жіночими справами, ходити до перукаря, наприклад. Того ж я не можу сказати про матір чоловіка. Коли діти були ще зовсім маленькими, вона приїжджала до нас раз на місяць, а то і рідше. Я бачила, що вона нічого не відчуває до моїх дітей і розігрує звичайний спектакль: дарує їм цукерки, півгодини сидить у кріслі і з-за поганого самопочуття поспішає додому. Ну гаразд, це її рішення. Але вже кілька місяців свекруха нас замучила.
Розповім з самого початку. Коли діти стали трохи самостійніше, свекруха почала скар житися синові, що вона з ними майже не спілкується. Син запропонував їй приїжджати до нас хоч кожен день і грати з дітьми. Алевід цього жінка відмовилася, мовляв, краще ми будемо привозити дітей до неї кожну п’ятницю. Син звичайно ж погодився, це ж бабуся! І зараз кожну п’ятницю ми з дітьми їздимо до свекрухи. Діти nлачуть, не хочуть їхати до «злої жінки», і на те є причина. Свекруха купила для дітей іграшки, щоб вони разом грали в її будинку.
Але насправді з дітьми граю я, свекруха навіть не наближається до них, тому що «діти не звикли до неї, вона боїться залишатися з ними наодинці». Сама сидить у кріслі і контролює гру дітей: то ви не правильно граєте, то треба так. Дітям це набридло, мені, до речі, теж. Я втомлююся в п’ятниці більше, ніж у звичайні дні. За рік діти «так і не звикли до неї». А може вся nроблема в ній? Може варто хоча б обіймати дітей, готувати щось смачненьке для них? Ми що, клоуни, щоб грати перед нею і веселити бабусю?