Коли у Михайла з Оленою народилася трійня в однокімнатній квартирі, подружжя вирішило піти з несподіваним проханням до сусідів, що жили в просторій квартирі.

Михайло з Оленою та трьома дітьми близнюками жили в однокімнатній квартирі. Коли куnували квартиру, думали, що народять одну дитинку, потім куплять житло просторіше і заведуть другу дитину. Але, як кажуть: «Хочеш розсмішити Бога, заплануй життя на кілька років уперед». У них з першої спроби наро дилася трійня. І ось тепер в однокімнатній квартирі, без балкона, їм ка тастрофічно не вистачало місця. За два роки накопичилося багато речей, які і викидати не можна, і зберігати нема де. Ось подружжя і вирішило звернутися із пропозицією до сусідів. Андрію та Тетяні за сорок. У них чотирикімнатна квартира, син школяр та собака.

Місця у їхній квартирі має бути багато. Двері їм відчинила Тетяна. — Доброго дня, сусіди. У нас до вас є ділова пропозиція, – сказала Олена. — Доброго дня. Проходьте, будь ласка, – відповіла сусідка. — У вас велика квартира і багато місця, — продовжила гостя, коли розсілися у вітальні. — Ми наче не скар жимося, — сказав Андрій. – А у нас дуже маленька квартира, – продовжила Олена. — Так, це так, — співчутливо зітхнула Тетяна. — Так ось, ми пропонуємо вам частину наших речей взяти на зберігання. – Що! — сусіди здивовано переглянулись.

На їхніх обличчях з’явився такий вираз, ніби їх збираються пограбувати. — Ви не хвилю йтесь, — швид ко сказала Олена. — Ми готові сnлатити за зберігання. — Не знаю, — невпевнено простягла Тетяна, — якась несподівана пропозиція. Ми не маємо вільних кімнат. І в коморі місця немає. — І яка ж, на вашу думку, ціна питання? — Запитав Андрій. — Ось це вже ділова розмова, — вставив Михайло свої п’ять коnійок. — Ми подумаємо, — сказала Тетяна. Сусіди не погодились. Місця у них звичайно багато, але зберігати чужі речі їх якось не спокусило. Михайло з Оленою знайшли інших сусідів, які погодилися взяти їхні речі на зберігання.