Олі було 45 років. У неї вже була одна донька Надя, яка нещодавно наро дила сина. Але раптом у Олі з’явилися інші думки, з якими вони поділилася з подругою: – Хочу дитину народити. Хочеться мені поняньчитися. – Тобі що онука не вистачає? – Ні, онук-це інше, а я хочу свою маленьку дитинку. Заколисувати на ніч, доглядати за нею. – Так у тебе спина боліти буде, втомишся ти. – У мене тепер можливості є няню винайняти. Так що сплавлюся. Через якийсь час Оля дізналася, що вагітна. Чоловік був радий, Надя теж привітала матір. Оля наро дила ще одну дівчинку.
Тільки й уявити не могла, що в наш час догляд за дитиною і походи до лі каря можуть коштувати так дороrо. Поїхала вона якось до доньки Наді в гості в місто. – Добре у вас в місті, все поруч: і лі карня, і магазин для дітей. А то у нас в селі нічого знайти путнього не можна. – Так ти поки переїжджай в місто на час, поки дитина маленька. Так Оля і зробила, переїхала з маленькою донькою. Чоловік відправляв їм гроші. Тоді у Олі стали з’являтися свої плани. Вона приходила до доньки Наді, просила її посидіти з молодшою сестричкою, а сама йшла у своїх справах.
Наді доводилося справлятися з двома відразу, зі своєю сестрою і сином. Восени вона подзвонила батькові: – Пап, ти б відправив мені трохи грошей, треба сестрі зимову курточку куnувати, а то вона ходить в хлоп‘ячій, вона їй велика. – А що хіба мама не куnила нічого, я ж їй стільки грошей на дитину відправляю? – Ні, я маму вже місяць не бачила, вона дзвонить, каже, що зайнята. А дитина зі мною. Після цього відбулася сімейна велика розмова. З’ясувалося, що у Олі так і не прокинувся материнський інстинкт до молодшої дочки, не може вона з дитиною наодинці залишатися. Оля повернулася до чоловіка в село, а дитину nродовжувала виховувати Надя, але не як свою сестру, а як маленьку донечку.