– Оленка, внучка, навіщо ж ти перекинула на голову тітки вазочку з варенням? – посміхаючись, говорила Лариса Захарівна, майбутня свекруха Олесі. І все. Ні вибачень гості, ні зауважень п’ятирічній дитині. Олеся мовчки вийшла з-за столу, сяк-так привела себе в порядок у ванній, і зібралася їхати додому. Сукня, зачіска і настрій було безнадійно зіпсовано. – Вадиме, виклич мені таксі, – тихо попросила вона нареченого. – Куди це ти зібралася? – здивувалася Лариса Захарівна , – я тобі зараз свій халат дам, волосся хусткою пов’яжеш, так і сядеш за стіл. Олеся зловила благальний погляд Вадима. І вирішила потерпіти заради ко ханого. Незабаром прийшли сестра Вадима з чоловіком, батьки Оленки. Всі сіли за стіл. Жінка гмикнула, побачивши на Олесі дивне вбрання.
– Це наша донька її варенням прикрасила, – пишаючись онукою, сказала Лариса Захарівна. – Вона тут у дівчинки на майданчику ляльку взяла пограти, а та відразу плакати. Прийшла її матуся, кричить. Віддайте дитині іграшку. Я їй кажу: дитина пограє – віддасть. І тут наша Ленка відірвала ляльці голову і жбурнула цій істеричці. Олена, тим часом, в кухні, розбила горщик з квітами і з’явилася в кімнату з дикими криками, вся перемазана землею. Олеся, в жаху дивилася на цей хаос. Розібравшись з онукою у ванній, Лариса Захарівна повернулася за стіл: – Я завтра Олену з саду забрати не зможу. – Так Ми теж не можемо, у начальниці ювілей, йдемо в ресторан, – відгукнулася дочка.
– Олеся забере, – радісно вирішила майбутня свекруха, – хай звикає доnомагати. – Я не буду забирати Олену з саду, – тихо, але твердо сказала дівчина. За столом на кілька секунд настала гробова тиша. – Дитина-це, відповідальність батьків. – Та що вона про себе уявила, – звернулася вона до сина. – Мамо, припиніть, мені так за вас со ромно, – хлопець стиснув скроні. – Ти такий же слабак, як твій батько, – закричала вона на сина. Забирайся геть і дівчину свою забирай. Увечері молоді люди довго обговорювали те, що трапилося. Олеся сумно сказала: – Я тебе дуже люблю, Вадиме. І все розумію: вони твої рідні люди, сім’ю не вибирають. Але дуже прошу: не змушуй мене з ними спілкуватися. – Звичайно, ти права, мені дуже шко да, що все так вийшло…