Мені 27 років. Вийшла заміж недавно. Доньці вже рік. Період, коли хоче до всього доторкнутися, все помацати, все спробувати. Коли вона тільки наро дилася, мені було легше. Годувала, укладала, наводила порядок в квартирі, дивилася за собою. Зараз вона мені не дає зітхнути. Лізе куди попало, чіпляється за важкі речі. Одним словом, не можу залишити ні на хвилину. А чоловік і не думає доnомогти, хоча б у вихідні. Він працює, йому потрібен відпочинок, а я вдома сиджу, нічим не займаюся, бачте…
Він працює, і я розумію, що йому потрібен відпочинок, але хоч іноді можна ж взяти відповідальність на себе, і хоча б поспілкуватися з дочкою. Коли він вдома, сидить за комп’ютером. Виправдовується, що дівчинка прив’язана до мене і його не визнає, тому він не може з нею знайти спільну мову. Але ж з дитиною потрібно займатися, щоб вона визнавала тебе. Чи не так? І ось, за порадами подруг, я вирішила залишити дитину з чоловіком і вийти з дому.
Але коли я повернулася, мене чекав сюрприз (An/K). Сюрпризи і nоганими бувають. У нас була моя свекруха, з якою я не спілкуюся. Я сама по собі – товариська людина, але з нею не знайшла спільну мову. Вона навіть колись хотіла відібрати у нас дитину. І мені було стра шенно неприємно бачити її в моєму домі. Чоловік вважає, що нічого nоганого не зробив. Не впорався з малятком-і покликав матір на доnомогу, щоб я змогла добре провести свій вихідний. Я не знаю. Може і так, але мені це не сподобалося. Я більше не залишу дочку з чоловіком ніколи і ні за що.