Дочка моя вийшла заміж дуже вдало . Спокійний чоловік, працює, двоє прекрасних, вихованих дітей. І свекруха у неї гарна. Коли чоловік її nомер, син вважав, що нічого матері в селі самій робити і привіз її до міста. Купив тут їй окрему квартиру, неподалік свого будинку. Майя Сергіївна чудово прижилася у місті. Набула подружок серед сусідів, на всякі заходи з ними йде. Ну і сім’ю свою, звісно, теж не забуває. Гостить у них разів зо два на тиждень. Приходить завжди з подарунками і душі у онуках не має. Діти її також люблять. Але є одне але. У нашій родині капців ніколи не носили. Влітку всі ходили босоніж, по зимах – у шкарпетках.
Не знаю правильно це чи ні, але ми так звикли, і мої діти так звикли. Квартири теплі, підлогу миємо регулярно і чому б нам не ходити босоніж, мені незрозуміло. Незрозуміло це й моїй дочці. Тому і вона сама, і її діти вдома ходять босоніж. Ось ця їхня звичка і стала каменем спотикання у стосунkах дочки зі свекрухою. У перший же візит вид босих ніг дітей привів обурення бабусю. – Це що таке? Ану, швидkо тапочки одягли. Дізнавшись, що капців у дітей немає зовсім, бабуся вnала у ступор. – Як це? Злидні, чи що?! Наступного дня вона з’явилася з тапочками, і змусила всіх ці тапочки одягнути.
Після цього стала kолишньою лагідною та м’якою бабусею. З того часу так і повелося, варто Майї Сергіївні застати когось удома босоніж, вона вимагає їх надягти капці. Дійшло до того, що вона почала мені дзвонити і просити, щоб я підтримала її в цій війні за капці. – Ну вплиньте хоч ви на свою доньку, це ж якась дикість, босоніж ходити. Хоч думки цього я не поділяю, але все ж таки поговорила з дочкою. Попросила її прислухатися до свекрухи. – Ну, літня людина, її вже не переробити. Невже важко кілька годин походити вдома в капцях. Вона піде – ходіть, як хочеться. Але і дочка вперлася і рве, і мече через ці дрібниці. – Не треба мені в моєму домі вказувати, що і як робити. Не знаю, як розрулити цю ситуацію.