Коли ми стаємо батьками, то сподіваємося, що в старості в нас буде опора в особі наших дітей. Ми вкладаємо в них всю любов і теплоту, але не завжди отримуємо хоч трохи віддачі. У мене є сусідка. Вона знаходиться в будинку пристарілих. Не могла повірити, що в літньому віці вона виявиться в такому закладі. Вона мати трьох дітей і залишилася одна в останні дні свого життя. Раніше все було по-іншому: успішна кар’єра, відмінна господиня, добра і турботлива мама. Ні в чому їй не було рівних, тільки от у вихованні дітей вона щось упустила, раз залишилася одна. Діти відвернулися від неї.
Бід на жінка дивилася на білі стіни і nлакала. Син поїхав 20 років тому в інше місто, і створив там сім’ю. У рідні краї не приїжджав. Вона не була знайома з родиною сина. Він лише зрідка надсилав телеграми. Навіть не дзвонив. На цей раз вона вперше не хотіла готуватися до Нового року: не куnувала ялинку, не готувала салат, не чекала гостей. Вона завжди з нетерпінням чекала на цей день, адже 31-ого грудня у неї день народження…
Раптом у двері постукали. В кімнату увійшли старушечки-сусідки з тортиком і маленьким подарунком у руках. Вони сіли попити чаю і поговорити про все на світі, крім дітей. В будинку пристарілих тема дітей бува під забороною. Провівши подруг, вона заснула, і уві сні їй снився син. Як же він змінився. Він кликав її. Вона здригнулася і схопилася з ліжка. Перед нею стояв здивований син. “Збирайся мам. Поїдемо до нас, заодно і познайомишся з моєю родиною. Вони тобі сподобаються. Поїзд через кілька годин”, – додав він. Вона попрощалася з подругами і почала збиратися. Це був найкращий день народження в її житті.