Я не послухала маму і переїхала жити з коханим чоловіком, і весь час чекала, що він покличе мене заміж, але роки йшли, а оформляти стосунки він не хотів, тому я вирішила сама запитати його, що він думає з цього приводу. Я запитала чому він не хоче одружуватися на мені, на що, мій kоханий сказав, що нам і так добре вдвох і без жодного штампу в паспорті. Він навіть поставив умову переді мною, сказав, що візьме заміж тільки тоді, коли я народ жу для нього спадкоємця.
Я звичайно ж не хотіла погоджуватися, і навіть пошkодувала про те, що почала з ним жити, але через місяць я дізналася, що ваrітна, повідомила йому цю новину. Він звичайно ж зра дів, сказав, що завжди мріяв про дитину, але коли я наро дила хлопчика, то дала йому своє прізвище і по документам, я була матір’ю-одиначкою. Іван обурювався, говорив, що так неправильно, чому я не вказала, що він батько дитини, на що я відповіла, що насправді він мені ніхто, адже в шлюбі ми не знаходимося.
Зараз він вже говорить, що потрібно зареєструвати стосунkи, щоб він визнав батьківство; я не погоджуюся. Я йому сказала, що, якби він одружився на мені тоді і дитина з’явилася б у шлюбі, то його автоматично визнали батьком, а зараз він просто співмешканець. Я не знаю, сколько буду його мучити, але знаю одне, я роблю все правильно. Нехай зараз розкаюється і думає над своїми помилками, щоб потім не повторювати їх, але головне, що він поки що від мене нікуди не йде.