У мене на роботі є колега Катя. Її виховувала одна бабуся, батьків у Каті немає. Вона мені часто розповідала про свою бабусю, та була жінка бойового гарту. Її бабуся не просила що-небудь, а саме вимагала. Можна сказати, що Катя жила з бабусею як в їжакових рукавицях. Якщо Катя приносила додому nогані оцінки, то бабуся змушувала її чистити стару підлогу, і так з першого класу. Якщо Катя мало води в баню принесла, то в якості покарання повин на була полити всі грядки в городі. Дитинство Каті було не солодким.
Вона хоч і любила бабусю, але дуже сильно її боялася. Вона боялася в чомусь помилитися, вона не могла розповідати їй особисті секрети і не говорила їй про свої переживання. І коли Каті виповнилося 18 років, вона відчула себе дорослою. Їй набридло жити так, як скаже їй бабуся. Тому дівчина таємно зібрала свої речі і поїхала в місто, шукати собі роботу. Замість роботи Катя знайшла собі нареченого. Він навіть познайомив її зі своїми батьками. Все складалося добре, Катя працювала продавцем в магазині, вона ніколи не забувала про свою бабусю, відправляла їй rроші з кожної зарnлати.
Тільки ось вона сама боялася приїхати до неї і розповісти про своє життя. Вона думала, що бабуся, як в дитинстві, почне її лаяти або змусить щось робити. А потім Катя заваrітніла. Наречений був радий, тільки після народження дочки зрозумів, що зовсім не готовий до сімейного життя. Вони роз лучилися… Каті з дитиною на руках нікуди було податися, вона повернулася в село. Бабуся глянула на внучку і сказала: – Наша дитина, будемо виховувати. Каті навіть соромно стало від своїх думок: вона думала, що бабуся її буде лаяти, як маленьку дівчинку, але старенька її зрозуміла і навіть не стала розпитувати про батька дитини.