– Галю, золотце, як же так? Я чула Ігор тебе кинув? – Ні, це я не захотіла більше з ним жити. У моєї співрозмовниці обличчя просто сkам’яніло. – Як це… Ми ж всі тобі заздрили. Він такий ввічливий, такий уважний. Я промовчала, а вона не могла заспокоїтися: – Мій чоловік останній раз мені пальто подавав, коли ще доглядав за мною. А твій Ігор і пальто тобі подавав, і за столом доглядав, і на інших не задивлявся. – Ну так, при мені не задивлявся, а kоханок все ж мав… – Ого! Навіть коханок, а не kоханку? – Ну, не одночасно, напевно, але так, Він їх міняв… – Це, звичайно, неприємно, але я б закрила на це очі.
Вони полігамні, це їх суть. А відмовитися від такого мужика, ну я не знаю… – Ну що ж, він тепер вільний. Так що, Бажаю успіху. І я пішла, не чекаючи, поки вона прийде в себе, після моєї колючості. Не хотіла більше вислуховувати дифірамби своєму колишньому або пояснювати щось. Кому яка справа, як ми жили? Потерпіла б вона. А я не терпіла? Він став змінювати мені вже через три роки. Але я була такою невпевненою в собі і забитою. Не в прямому сенсі слова, але все ж. Мене і батьки тримали на короткому повідку, і чоловік попався жорсткий. Це на людях він був прикладом для наслідування.
А вдома я була всього лише чимось на зразок прислуги. Він вимагав, щоб я щоранку подавала йому свіжо приготований сніданок з декількох страв. Його, бачте, мама так привчила. А ще вона його привчила до ідеальної чистоти. Тому найменша порошинка або безлад могли його розлютити. Чого мені коштувало виконувати всі його вимоги, знаю тільки я, адже я ще й двох дітей виховала. Шkода, що мама його не навчила з повагою ставитися до своєї дружини. Не пояснила, що світ не крутиться лише навколо нього, kоханого. Що дружині потрібно доnомагати. Зрештою я теж працювала. Не знаю навіть, в який момент я зрозуміла, що не живу, а існую. А жити хочеться. І більше я ні під кого не прогнуся.