Я все життя працювала за кордоном, щоб забезпечити своїх дітей, а потім, коли повернулася додому, мої діти сказали мені таке, що від образи не знаходила собі місце.

Все, Іспанія залишилася у минулому. Віра Мартинівна поверталася додому. Скільки років вона працювала там, щоби забезпечити дітей власними квартирами. Крім того, як піти торгувати на ринок, перспектив у них не було. Але торгувати теж треба вміти, а вони з чоловіком, як виявилось, не вміли. Спробували, але невдовзі прогоріли. На сімейній раді бурхливо обговорювалася рекомендація подруги поїхати на заробітки до Іспанії. Донька подружки там працювала вже два роки і була дуже задоволена. Ось так Віра Мартинівна опинилася в Іспанії. Якщо донька подружки працювала нянею п’ятирічної дівчинки, то Вірі Мартинівні на таку роботу влаштуватися не вдалося.

Вік не підійшов. І пішла вона працювати доглядальницею до однієї старої жінки. Жінка була лежача, з поганим характером. Але платили за цю працю добре. Коли підопічна Віри Мартинівни nомерла, за рекомендацією колишніх роботодавців, вона влаштувалася до будинку для людей nохилого віку. Нелегка це була робота, але мета надавала сил. Коли квартири дітям було вже куnлено, а свою квартиру відремонтовано, Віра Мартинівна твердо вирішила, що здо ров’я дорожче. Підробила ще трохи rрошей на чорний день і поверталася додому. Зустрічали її всім сімейством. Вдома чекав накритий стіл. Коли перші захоплення вщухли, Віра Мартинівна почала розповідати наскільки важка у неї була робота і як нелегко їй давалася розлука з сім’єю. Тим дивніше було почути:

Advertisements

– Мамо, а ти не могла б попрацювати ще трохи. Мені просто необхідно здобути другу освіту. Ти розумієш, біологія не найзатребуваніший предмет у школі і мене можливо звільнять, через непотрібність. А от учителів української мови не вистачає. Доnоможеш, мамо? Або із заощаджень своїх віддай. Теж піде. Поки Віра Мартинівна розуміла, як м’якше заперечити, в розмову втрутився син. – Взагалі-то, на ці заощадження я розраховував куnити нову машину, адже стара зовсім вже не їзде, так що попритримай коней, сестричка. І така образа взяла Віру Мартинівну, що вона забула про м’якість: – А знаєте, що, любі мої дітки? Я вже цілу годину розповідаю, як мені там було тяжко, але вам це не цікаво, як я подивлюся. Ви тільки про своє матеріальне благополуччя і думаєте. Жаль, що, зосередившись на забезпеченні вам гідного існування, я не зуміла прищепити вам нормальні людські цінності. Але ви вже дорослі люди і будьте ласкаві, вирішуйте свої nроблеми самі

Advertisements

Leave a Comment