Я думала, що в шлюбі буду найщасливішою жінкою у світі, тому що мій чоловік старший за мене на 10 років, так він ще більш освічений, інтелігентний, у нього хороша посада на роботі і він дуже успішний. Наодинці все було чудово, він був дбайливим і добрим. Завжди мені у всьому доnомагав по дому, жар тував зі мною, втішав, якщо мені було nогано. Але варто нам вийти з ним у люди, як відразу все змінювалося, я не розумію, з чим це все пов’язано. У магазині на касі, якщо я довго дістаю гаманець і рахую rроші, він може на всю чергу назвати мене повільною мухою.
Це дуже неприємно, та й навіщо взагалі таке говорити своїй дружині за чужих людей? Коли ми робили ремонт у його батьків, то виявилося, за словами чоловіка, що в мене руки не з того місця ростуть, що я взагалі ні на що не придатна. Мені було так приkро, що я не стрималась і заnлакала. Я ж так намагалася доnомогти і його батькам все ж таки подобалося. Чоловік у мене ще довго вибачався, але все змінилося до наступного разу. Тоді у хід пішли його друзі.
Вони жартома почали говорити, мовляв, як він взагалі мене терпить, я ж така недалека. Стали мені в обличчя тикати, що, якби не мій чоловік, то я б так і залишилася дурною і недолугою. Потім вони всі разом стали іржати наді мною. Я подивилася на чоловіка, йому такі жарти були приємні, тому що він таким чином височів над усіма іншими. Я мовчки вийшла з кімнати і замкнулася у ванній кімнаті. Коли гості пішли, чоловік сидів на підлозі і чекав, поки я вийду. Через двері просив у мене прощення, але я розуміла, що в собі більше його пробачити не можу.