Віктор приїхав у північну столицю лише на кілька днів у справах відрядження та шукав недороге житло. Бабуся з агентства запропонувала йому найкращий варіант – у центрі, так ще й за низьку вартість. -А Чому так дешево? Може сусіди галасливі? -У будинку практично нікого немає, — просто відповіла бабуся. На першому поверсі робітники щось переробляли, але вони були там лише вдень, коли Віктор мав справи по роботі. А ввечері було дуже тихо, у коридорі не було й дуաі. У квартирі було три кімнати, але старенька агент сказала, що для життя придатна тільки одна кімната. Видно було, що в квартирі нові шпалери, але старий паркет, хоч і покритий лаком. У залі був новий диван, стіл був старовинний з дерева, так само як і шафа. Люстра теж вирізнялася своєю незвичністю, зараз таких не роблять. Перша ніч пройшла добре, Віктор після роботи впав спати без задніх ніг. Вранці йому стало цікаво, що є в інших кімнатах. Він ледве відчинив скрипучі двері, лампочка там не працювала. Всі меблі були покриті простирадлом і було так багато пилу, що чоловік кілька разів чхнув.
Віктор вийшов із квартири та пішов у справах, він перейшов дорогу і подивився на свою квартиру. Раз, два, три, чотири, п’ять… стоп, чому вікон 5, якщо у нього в квартирі їх довго бути 4. Він перерахував ще раз, але все одно виходило 5. Увечері Віктор постукав у сусідні квартири — ніхто не відчинив. Потім згадав, що старенька казала, багато мешканців виїхали. Вночі Вікторові наснився сон, ніби він іде коридором і бачить наприкінці двері. Вона була відкрита, але світло з неї світило не жовте, а біле- наче мepтве. З квартири долинали голоси — хтось грав на піаніно і співав, хтось говорив французькою, хтось сказав, що треба 6ігти … раптом дзвінкий голос kpикнув — не входь у двері. На цьому моменті Віктор прокинувся. Він не виспався і був змyчений. Подекуди зібрався на роботу, знову перерахував вікна на вулиці — 5. Після роботи Віктор все ж таки вирішив дістатися до правди.
Він став обдзвонювати всі двері в коридорі — йому не відчинили. Тоді він почав шукати приховані двері у себе в квартирі, розрізав шпалери, дійшов до цегляної стіни. Але нічого не виходило. Відчайдушний Сергій відчинив вікно і вирішив так перебратися до сусіднього вікна. Було не так вже й високо — 3 поверхи. Він акуратно переступив підвіконня, руками тримався за кам’яні фігурки на будівлі і дивився на п’яте вікно. Його помітили робітники і викликали աвидку. -Що він робить, куди він лізе, там нічого немає! – дивувалися робітники. Сергій благoполyчно вոав у рятувальну сітку медикiв, його відвезли до лікapні. Добре, що він нічого собі не зламав. -Че це з чоловіком було? Куди він ліз? – дивувалися робітники після того, що сталося. -Так тому що надихався фарбою. У нас вона дешева, токcична. Ми то після фарбування додому йдемо, а він мабуть усю ніч нею дихав, от і примрілося, — відповів бригадир. Тільки старенька агент стояла з іншого боку дороги, дивилася на 5-е вікно і думала, що не можна так безцеремонно міняти старовинну будівлю, інакше можуть бути ոогані наслідки.