Я багато працюю і практично не буваю вдома. Мені легше поїсти щось у місцевому кафе, тим більше, що там домашня кухня і завжди все дуже смачно. А так я економлю свій час, та й готувати не дуже люблю. Я зазвичай не звертаю уваги на персонал, менеджера, офіціанток, кухарів… всі вони якісь нецікаві чи звичайні. Але є тут одна прибиральниця у кафе, яка вражає мене щоразу. Я давно помітила, що всі офіціантки та інші у кафе люблять відірватися на ній. На вигляд цій жінці близько 50 років.
Вона мовчки миє підлогу, нікого не провокує, але всі обов’язково знайдуть причину, через яку можна на неї накричати, гнівно подивитися… Вони просто знайшли точку, куди можна спрямовувати свій неrатив. А жінка мовчазно його приймає. Одного разу я просто вже не витримала і підійшла до неї: -Чому Ви дозволяєте себе кривдити? Що ви таке зробили їм усім?
-Я нічого не зробила … я тихо виконую свою роботу. -Тоді чому вони всі зляться на вас? -Вони зляться не на мене, а на своє життя. Просто знайшли зручний спосіб свою ненависть вивести назовні. -Але ви все це приймаєте… чому це дозволяєте? -Бо якщо мене не буде, то всі навколо будуть ходити злими і роздратованими, від цього ще гірше стає. Я так і не змогла зрозуміти філософію життя цієї жінки. Вона розуміє, що зляться не на неї, але nродовжує дозволяти кричати на себе. Це рятує колектив від взаємних свароk. Якийсь хворий на альтруїзм у цієї жінки, я так вважаю.