Зоя втратила чоловіка на вiй ні, доньку виховала сама, але досі не знайшла жіночого щастя.

Дві жінки на кухні готували смакоту, вони чекали на дорогого і близького їх серцю гостя. Микита мав приїхати з хвилини на хвилину. Мати з бабусею готували різні страви. Хлопець вступив до війcьковoго училища, мав канікули. Зоя Андріївна зауважила, що в них закінчилася улюблена онука чай. -Юль, а чаю нема, може швидко збігаєш і купиш, поки Микита не приїхав. — Запропонувала Зоя Андріївна. Юлія побігла у магазин. Зоя Андріївна вирішила прибратися у вітальні. Вона натрапила на стару фотографію чоловіка. Жінка зітхнула, взяла фотографію та обійняла її.

Вона згадала страшну картину із життя. Її чоловік Микита був війcькoвим, вони тим часом жили у закритому містечку. Зоя Андріївна правювала продавцем у продуктовому магазині. Того дня вона поспішала додому, хотіла встигнути приготувати святкову вечерю для чоловіка та свекрухи. Коли чоловік прийшов додому, то він був серйозніший за звичайний. — Зой, збери мої речі. – скомандував він. -Куди зібрався? Я приготувала вечерю, пішли їсти. Все розповіси за столом, у мене для тебе теж є новина. — Немає часу, я сьогодні вночі їду. Мене відправляють на кордон до Афганістану. – зітхнув чоловік.

-Ні! Такого не може бути. Ти не поїдеш на війну, я тебе не пущу. – плакала Зоя. Свекруха обійняла її і намагалася заспокоїти, а Микита збирав речі сам. — Я мушу поїхати, я присягу своїй Батьківщині давав. — Виправдовувався він. -Я вагiтна. – тихо сказала Зоя. Микита обійняв дружину. Він був радий новині, Микита давно хотів дітей, але не виходило. -Я обіцяю повернутися цілим та не ошкодженим. Микита поцілував дружину та її животик. Більше Зоя Андріївна чоловіка не бачила. Онук пішов стопами дідуся. Вона у онуці душі не чула, в ньому вона бачила свого Микиту, що повернувся. -Я вдома! — крикнув Микита у дверях.