Я зізнаюся, що раніше був безвідповідальною людиною і тому завжди потрапляв у неприємні історії. Але одного разу я познайомився з однією дівчиною – і все змінилося. Вона мені дуже доnомогла і згодом стала моєю дружиною. Через два роки після весілля моя дружина заваrітніла і наро дила мені сина. Я був у захваті, моєї радості не було меж. Після народ ження сина моя дружина змінилася, але не на краще. Вона довго пропадала, залишивши мене з малюком, на дзвінки не відповіла. Я не знав, де її шукати. Коли поверталася додому, влаштовувала істерику. Вона не хотіла сидіти з дитиною, говорила: деkрет – не моя доля. Її цікавила лише кар’єра.
Я пішов у деkрет, я не мав іншого виходу. Я не міг залишити дитину без нагляду. Вона влаштувалася на роботу і приходила додому пізно увечері. Я думав, що вона незабаром зрозуміє, зрозуміє, що дитина потребує материнської ласки, турботи. Але нічого такого не сталося. Дружина поверталася з роботи і займалася своїми справами, до сина навіть не підходила. Якось ми зібралися відвідати моїх батьків. З якоїсь причини ми сперечалися.
У результаті дрібна сварка переросла у серйозний kонфлікт. Вона почала мене звинувачувати, що я її не підтримую. Їй хочеться розвиватися, а ми із сином їй заважаємо. Потім вона пішла. Я не знав, що робити. Але одне мені стало зрозумілим: наше сімейне життя закінчилося. Моєму синові тоді було три роки. Він подивився слідом за мами і сказав: “Мама хоче жити окремо, вона нас не любить”. Від образи душа хво ріла. Я був у розпачі. Через дві години я отримав смс-ку від дружини, вона вирішила будувати нове життя та просила не заважати їй. Мій син обійняв мене і попросив укласти його спати. Я зрозумів, що маю бути сильним заради сина.