Своє перше kохання Ангеліну я зустрів у школі. Вона була на рік молодша за мене і відразу сподобалася мені, як тільки перевелася в нашу школу. Я теж сподобався дівчині, і після уроків ми разом йшли додому. Потім наші побачення стали частіше, я був найщасливішою людиною на світі. Якось Ангеліна прийшла і розповіла мені, що ваrітна. Нічого мамі вона говорити не хотіла, бо боялася. Я теж не знав, що робити, але сказав, що від дитини не відмовлюся. Коли Ангеліна почала змінюватися в талії, то мама її одразу щось запідозрила.
А коли її батьки дізналися правду, то не підпускали мене до Ангелини навіть на метр. Тоді моя мама пішла до них, щоб зрозуміти, що робити у цій ситуації. Вона сказала, що ми готові прийняти дитину. Але сім’я Ангеліни просто поїхала до іншого міста. Більше я її не бачив і долю своєї дитини не знаю. Минув рік. І раптом – дзвінок у двері. Мама на порозі знайшла кошик із немовлям. Поруч лежала записка. У ній Ангеліна писала, що збирається продовжити навчання, бо я тоді не відмовлявся від дитини, то тепер зобов’язаний взяти його на себе.
У мене з’явилася донька Машенька. Після школи я одразу почав працювати, щоб забезпечувати маму та свою доньку. Перший рік було дуже важко, rрошей не вистачало. Навіть моя бабуся доnомагала як могла. Але зараз мені вже 21 рік, Маша ходить у садок. Мене підвищили – і тепер я працюю менеджером. Все було б добре, але Ангеліна зовсім не цікавиться долею своєї дочки. А мені не вдається почати будувати своє особисте життя. Начебто знайомлюся з дівчатами, все в нас добре. Але як тільки вони дізнаються, що маю доньку, то відразу пропадають. Сподіваюся, я зможу знайти ту, яка не злякається моєї дитини.