Я ніколи не допускала думки про те, що колись заваrітнію. Скільки себе пам’ятаю, я ніколи не любила проводити час із дітьми, на мої нер ви дуже сильно діють дитячі крики та nлач. Я завжди уникаю місця, де мо жуть бути діти і завжди знала, що виберу собі юнака, який буде солідарний зі мною в цьому питанні. Про те доля звела мене з моєю протилежністю. Коли ми зустрічалися з моїм майбутнім чоловіком, я завжди говорила, що не уявляю себе в ролі мами. Чоловік, навпаки, не переставав говорити про те, що мріє про сина та доньку.
Тоді я думала, що він хоче цим показати свої серйозні наміри. Я перед заміжжям попереджала, що ваrітніти не хочу, але мій чоловік думав, що після заміжжя у мене прокинеться материнський інстинкт. Він, звісно, дуже помилявся. Після того, як ми розписалися, ми головою пішли у ремонт нашої нової квартири. На той момент ми обидва стали заробляти, і в нас з’явився вже стабільний дохід. Розмов про дітей не було кілька років. Нещодавно чоловік все-таки став щодня мені твердити, що необхідно вже заводити дітей. Він думає, що потім, коли я схаменуся, вік мені не дозволить наро дити йому спадкоємців.
Вмирати на самоті він також не хоче. До моїх планів це, звичайно, не входить. Я, нарешті, можу собі дозволити подорожувати по всьому світу, поринути з головою в екстрим, словом – робити все те, про що мрію все своє усвідомлене життя. Батьки чоловіка мене теж переконують, що це входить до моїх прямих обов’язків. Мої батьки, власне, теж не раді моєму рішенню. Але що я можу вдіяти? Є люди, які люблять дітей та вважають їх змістом життя. Я так не думаю і абсолютно впевнена, що і в старості нам із чоловіком буде також добре вдвох. Сподіваюся, чоловік змінить своє рішення. Інакше, доведеться роз лучатися, незважаючи на велике взаємне kохання.