Наша сім’я живе дуже дружно. У шлюбі з чоловіком ми вже п’ятнадцять років. Синові виповнилося дванадцять. Я і Антон працюємо, а син вчиться в школі. У нас в родині такий уклад життя, можна сказати девіз: всі обов’язки, що стосуються нашої сім’ї, ми ділимо порівну, немає жіночої або чоловічої роботи. Якщо я зайнята, то чоловік приготує обід, а син прибирає квартиру. Нічого nоганого в цьому немає. Завдяки цьому у мене було достатньо вільного часу, тому що чоловік і син у всьому мені доnомагали. За стільки років сімейного життя ми жодного разу не посварилися. Не було сліз і істерик. Я навіть би погодилася на другу дитину, знаючи, що у мене є такі хороші помічники. Моя свекруха живе далеко, тому навідується до нас нечасто. Вона живе з сім’єю свого молодшого сина.
Найбільше ми відвідуємо її, особливо на святкові дні. Привеземо продукти, ліkи. Одного разу вона вирішила зробити нам сюрприз і навідатися до нас без попередження. Антон був на кухні, а син прибирався у себе в кімнаті. Коли вона це побачила їй раптом стало погано. Вона присіла на диван і попросила склянку води. Вона була в шоці. Такого вона не очікувала. Сама все життя обходила чоловіка і синів, а тут таке. Я прийняла її добре.
Пригостила обідом, подала чай з тістечками. За десертом я спробувала поговорити з нею. Але вона сиділа з відчуженим обличчям весь цей час. Перед відходом вона сказала мені, що я не люблю своїх чоловіків, а то б не принизила їх так. Чим вони займаються-жіночою роботою. Я спробувала пояснити їй все, що так нам живеться і дружніше, і веселіше, і ще що я вважаю це правильним, коли всі члени сім’ї доnомагають один одному. І нічого в цьому принизливого і nоганого немає. Але вона так і не зрозуміла і не прийняла цього. Свекруха пішла, пригнічена всім цим, ну а ми продовжуємо жити як жили.