Наївністю Анжели скористався одружений чоловік: вона хотіла kохання, а отримала страждання.

Сьогодні Анжелі виповнилося 30 років. Мала певний план. Вона хотіла до 30 років мати власну квартиру, люблячого чоловіка. А насправді вона не мала ні того, ні іншого. Анжела стало сумно від думок, що накотилися. Вже було настав час збиратися на роботу, тому вона різко встала з ліжка і побігла у ванну. Вона мешкала на останньому поверсі багатоповерхівки. Вийшовши на сходовий майданчик, вона викликала ліфт. На ній була легка сорочка та чорні джинси. Сьогодні вона вирішила не одягатися святково. Коли ліфт приїхав і вона вже збиралася натиснути на кнопку, її хтось окрикнув. Це виявився друг її сусіда. Він увійшов у ліфт. Поки вони їхали на перший поверх, Анжела встигла його розгледіти. Він здався їй симпатичним. Раптом світло почало мерехтіти, ліфт різко зупинився. Анжела злякалася і притулилася до дверей. Вона хотіла вийти, їй було лячно. Кнопка «виклику» не працювала. Анжела сіла на холодну підлогу і почала плакати. -Заспокойтеся, нас тут точно не залишать. Вставайте. Бажаєте води? — Так будь ласка.

Незнайомець дістав із сумки пляшку води та простяг їй. Вона невпевнено зробила один ковток і повернула йому пляшку. – Анжела. — Тимофію, приємно познайомитися. Ви тут мешкаєте? — Так, ліфт ніколи раніше не застряг. Можете зателефонувати своїм друзям? — Зв’язку немає. У вас такі гарні очі. Вам хтось казав, що ви схожі на юну Дженніфер Еністон? Анжела зніяковіла, вона не знала скільки їй доведеться перебувати в цьому ліфті. Вона запізнювалася на роботу, зателефонувати нікому не могла. Тимофій не хвилювався. Та ще й знаходив час на легкий флірт. — Краще подумали б, як нас звідси витягти. — Ви кудись спишіть? Вам не подобається моя компанія? Анжела і Тимофій розмовляли, вони не помітили, як минуло дві години. Їхню розмову перервали сусіди, вони виявляються викликали рятувальників. За півгодини двері ліфта відчинилися, вони були врятовані. Тимофій узяв номер Анжели та пообіцяв зателефонувати. «Нарешті, я знайшла того самого», — подумала про себе Анжела. Пройшло три дні він не дзвонив. Анжела нервувала і не могла повірити, що більше його не побачить. Через два дні задзвенів телефон, то був він.

Тимофій запросив Анжелу на вечерю, вона одразу ж погодилася. Вона раніше поїхала додому, щоб привести себе в порядок. Анжела одягла темно-зелену атласну сукню, розпустила волосся і зробила легкий макіяж. Він заїхав за нею машиною і повіз у дорогий ресторан. Вони сміялися, згадували історії з дитинства, їм було гаразд разом. Тимофій запропонував поїхати до неї додому, щоби продовжити приємний вечір. Вперше в житті, Анжела прокидалася в обіймах коханого чоловіка. Вона тихо встала, накинула на себе сорочку і пішла готувати сніданок. Раптом у нього задзвонив телефон. Анжела на носочках підійшла до тумбочки, на якій лежав девайс, вона хотіла відключити звук, щоб не будити Тимофія. Коли вона побачила, хто йому дзвонить, то жахнулася. На дисплеї красувався напис «дружина». Анжела почала кричати, вона була в сказі. Тимофій не міг її заспокоїти. Вона схопила його речі і викинула на сходову клітку. Тимофій не встиг нічого сказати, вона його вигнала. Анжела довгий час не могла прийти до тями. Її використали та обдурили. Але вона не перестає вірити, що знайде справжнього чоловіка, який її ніколи не обдурить.