Ми з чоловіком у шлюбі вже кілька років. У мене це перше заміжжя, а в чоловіка я друга дружина. З першою дружиною вони розійшлися за півтора роки до нашого одруження. Дітей від першого шлюбу чоловік не має. Я й знати не знала, що він продовжує спілкування зі своєю колишньою. Дізналася про це зовсім випадково. Мені потрібно було зв’язатися по роботі, а мій телефон чомусь глюкнув. Попросила чоловіка скористатися його телефоном. І тут приходить йому повідомлення від Ксюші, де та пише “Спасибі за доnомогу”. Я відразу ж зажадала від чоловіка пояснень. Чоловік не став юлити і сказав, що Ксюша його колишня, а доnомога – це rроші у борr.
Одне те, що чоловік продовжує спілкуватися з екс-дружиною, вже було для мене відкриттям. Тому я насіла на чоловіка, з вимогою розповісти докладніше. Виявилося, що мій чоловік не припиняв спілкування з нею і регулярно допомагав, коли була потрібна груба, чоловіча сила. А коли я почала обурюватися, чоловік сказав, що мої ревнощі безпідставні. “Розлучилися – не значить – стали ворогами. Ми залишилися друзями. І доnомагаю я їй по-дружньому”, – сказав він. Я не розумію.
Добре, як би була спільна дитина. Але спільних дітей вони не мають. І якщо вони роз лучилися, то через те, що щось нехлювало їх одне в одному. Тоді навіщо продовжувати спілкуватися? З того дня, як мені стало відомо про дружбу чоловіка і його колишньої, що триває, чоловік вже не приховував свої контакти з нею. І з’ясувалося, що його допомога тій потрібна кілька разів на тиждень. То шафу доnомогти підняти, то пральну машинку перевстановити, то закликати до порядку сусідів, які її залили… Швидkа доnомога, а не kолишній чоловік. Мене такий стан справ не влаштовує. Я виставила ультиматум: чи я, чи вона. І я маю намір домогтися виконання своїх вимог.