Мені сімдесят п’ять років. У мене не тільки зі здоров’ям проблеми: з нер вами теж біда. Мій сусід Сергій звалився мені на голову несподівано. Я тисячі разів його просила не захаращувати ділянку всякими дошками і дровами. Але все, що я кажу, він пропускає повз вуха. Скільки разів я повторювала, що скоро весна, і канави затоплять мій двір. Йому все одно. У мене ж там, в підпіллі, картопля зберігається. Та й не тільки картопля, а й припаси теж. Що я буду робити, якщо там замочиться? Але він не послухався мене і продовжував захаращувати всю свою ділянку. Там куди не глянь-дошки, дрова, ще й не колоті. У березні почав танути сніг. Я проточку почистила, яка з минулого року, щоб не було залило мій підвал, але вода ніяк не йшла.
Потім зрозуміла, що нікуди їй йти. З боку паркану Сергія лежали колоди. І через все це на моєму городі як би ніби болото утворилося. Мені здається, що скоро вода і до мого будинку дійде. Поки мене рятують холодні ночі. Вночі сніг не тане, а вода мерзне. А то зараз все було б дуже nогано. Вчора вирішила піти до Сергія поговорити, щоб він прибрав ці колоди. Але куди там. Він сам як колода лежав на дивані і дивився телевізор.
Як тільки я почала про воду говорити, він раптом почав співати пісні. Потім, коли зрозумів, що я говорю серйозно і немає настрою для жартів, він перестав співати. І обіцяв, що скоро все буде зроблено. Ми разом вийшли, і він почав перекочувати колоди від паркану. Я дуже сподівалася, що він закінчить справу, і мені не доведеться щось говорити ще. Через годину я повернулася, щоб подивитися, як йдуть справи. Сергій, виявляється, після мого відходу нічого не зробив і пішов додому. Він не був таким при своїй живій мамі. Її не стало три роки тому. Що б вона не говорила, він тут же робив. У нього ж, насправді, золоті руки. Але сам він нічого не хоче робити. Дружина теж пішла від нього. Хто залишиться поруч з таким?