У нас з чоловіком один син. Колись я виношувала свою дитину дуже важко. Коли син вже бігав по дому, я вирішила, що на другу не піду. Думала, що свою першу дитину я не буду так любити, як раніше. Син мій ріс, ніколи ні в чому не потребував. Навчався він у нас добре, сам вступив до інституту. А на випускному ми вирішили зробити йому подарунок. Ми продали нашу стареньку квартиру, продали гараж, продали машину і купили собі дачу в селі і однокімнатну квартиру синові. Він у нас вже дорослий хлопець був, жити одному йому вже потрібно було. Син після інституту, через брак робочого місця за фахом, пішов працювати на завод. Ми з ним завжди були на зв’язку. Відносини у нас близькі, про його дівчат ми завжди чули, та й на дачу він частенько їх привозив. А останнім часом син місяцями не дзвонив.
Він говорив, що роботи багато, або щось в цьому роді, постійно мимрив щось незрозуміле. Серце моє материнське підказувало мені недобре. Я якось витягла з нього інформацію: виявилося, що у нього є дівчина. Я запитала, хто вона, але крім імені-Віра – я нічого більше не дізналася. Пройшов ще один місяць з тієї розмови, син знову перестав дзвонити, він так і не приїхав зі своєю обраницею. Я сказала чоловікові, щоб він збирався. Ми їхали і мене всю трясло. У під’їзді у мене мало не відмовили ноги, чоловік мене вів під руку.
Двері відчинив мій син: він аж злякався, не очікував, що батьки приїдуть. Раптом вибігають три однакових маленьких дитини і Віра – їхня мати. Ми зайшли в будинок, син нас представив: – Знайомтеся, діти, це ваші бабуся і дідусь. Я трохи в непритомність не впала від цієї фрази. Вірі на вигляд років 35, синові моєму – 25, він тепер виховує її трійнят. Він ніби подорослішав в цих відносинах. – Ніна Іванівна, я люблю вашого сина. Звичайно, любить, прийняв її з трьома дітьми в свою квартиру. Ми майже відразу поїхали додому, чоловік мене заспокоював. А якщо син мій захоче своїх дітей, йому, що-доведеться чотирьох вже утримувати?