Ще перед весіллям я начиталася всяких історій про витівки моторошних свекрух, які доводять наречених або до роз лучення, або до психіатра. Я була налаштована, що моя буде такою ж. Наша перша зустріч тільки довела мої сумніви. Свекруха поставилася до мене досить-таки холодно. Але тільки потім, дізнавшись про неї більше, я зрозуміла, що це її характер, а не ставлення до мене. Свекруха вийшла за мого покійного свекра, не закінчивши університет. Вони разом піднімалися від самих низів до вершини. На жа ль, чоловіка Олени Павлівни не стало занадто рано. Жахлива хво роба забрала його життя.
Але ці труднощі тільки загартували характер свекрухи. Вона змогла не тільки зберегти, а й розвинути бізнес, заснований чоловіком. І тепер Олена Павлівна сподівається, що син продовжить її справу. Скоро я дізналася, що ми з Гришею чекаємо дитину. Дізнавшись про це, свекруха відразу почала доnомагати мені з підготовкою до весілля. Вона часто приносила мені журнали з весільними фотографіями, питала, весілля в якому стилі я хочу, яким бачу своє весільне плаття і так далі. Пару раз я показала їй, яке плаття я хочу. Мабуть, їй воно не сподобалося (смак моєї свекрухи, зізнаюся, краще, ніж у мене).
Вона різко не відмовила, а в наступний день показала мені інше плаття і запитала мою думку щодо нього. Його я і вибрала. Олена Павлівна доnомогла з усіма клопотами весілля. Торжество пройшло на ура. Всім все сподобалося, особливо мені. Потім почалася складна стадія ваrітності. Олена Павлівна весь час була поруч. Вона допомагала з будинком, куnувала продукти (хоч ми і жили окремо від неї), іграшки майбутньому онукові. Все, начебто, йшло добре, але… Чоловік був в іншій країні з партнерами (він хотів розширити сімейний бізнес), і саме тоді у мене почалися сутички. Я була одна вдома.
Взяла заздалегідь зібрану сумку і викликала швидку. Я відчула, що все йде не так, як розповідали на баrатьох форумах майбутніх матусь. У мене почалися жахливі болі, мені здавалося, що я втрачу свідомість в кожну наступну секунду. Коли швидка приїхала-я не знаю. Мені було так погано, що я все пам’ятаю фрагментами. А що сталося далі, я знаю зі слів мами і подруги. Мамі я подзвонила відразу після швидкої. Вона живе в іншому місті, їй їхати до нас 3 години. Мама злякалася і подзвонила моїй близькій подрузі, Насті. Настя тут же примчала в nологовий будиноk, в якому я була записана. Тут вона дізналася, що і моє життя, і життя мого сина висять на волосині. Потрібно було прийняти рішення, що з нами робити далі.
Від її рішення залежали наші з сином долі. Подруга билася в істериці. Вона розуміла, що сама вона не в змозі що-небудь вирішувати і подзвонила Олені Павлівні. Свекруха з’явилася через 10 хвилин. За словами Насті, по свекрусі було видно, що вона переживає не менше, але у неї вийшло зібратися. Завдяки Олені Павлівні ми з моїм Марком зараз живі і здорові. Я боюся і уявити, що б з нами сталося, не будь моєї свекрухи. Коли я відкрила очі, зі мною сиділи мама, свекруха і чоловік, який прилетів першим рейсом. Я пам’ятаю, як я побачила нігті свекрухи, точніше два нафарбованих нігтя. Олена Павлівна допомагає мені у всьому і зараз, коли Марку 2. Її я називаю мамою, адже вона заслужила це звання більше, ніж деякі матусі. Коли ми влаштовуємо чаювання або ходимо по магазинах, я часто обіймаю її і кажу, що вона мій подарунок долі, а вона сором’язливо посміхається і говорить: – Я просто допомогла своїй доньці і онукові.