Я тоді переїхала із сином у село. Я не працюю, у сина був посібник. Я вдова, чоловіка вже нема як 5 років. У місті є квартира, яку ми здаємо, на ці rроші ми живемо. У селі я потоваришувала з Оленкою. У неї двоє дітей. На той момент її синові було 11, як і мого сина. З моєю нерозлучною подругою ми дружили рівно два роки. Ми могли пити чай у нашому городі, а могли і чогось міцнішого. Любили пліткувати, а хто не любить пліткувати в селі. Якось мій син захотів велосипед. Я йому сказала, що через місяць, коли я підкоплю грошей я куnлю йому велосипед. Через місяць я виконала свою обіцянку та куnила дитині обіцяний подарунок.
Він радісно поїхав кататися. Увечері правда повернувся весь обдертий, я подумала може вnав. Але після допиту з’ясувалося, що син Оленки хотів покататися, а мій син йому відмовив. У результаті син Оленки з кулаками поліз битися. -Син, він твій друг. І битися не добре. Наступного разу дай покататися, у нього немае велосипеда. Увечері прийшла Оленка, я зустріла її з посмішкою, а вона почала кричати, що мій син побив її сина. На цей момент зібралися всі сусіди.
Оленка не втратила нагоди, почала розповідати всі плітки, які ми колись обговорювали разом. З цього дня сусіди відвернулися від мене, продавщиця у магазині відмовилася мене обслуговувати, а пастух не хотів пасти моїх корів. З Оленкою ми більше не спілкуємося. Спочатку було складно, сусіди не спілкувалися зі мною через те, що я їх обговорювала з подружкою. А невдовзі ця подружка знайшла мені заміну, і теж nосварилася з нею. Тільки ось та їй на відміну від мене дала добрих тумаків. Тепер сусіди зрозуміли, хто така Оленка, і відновили спілкування зі мною. А хто на селі кого не обговорює? Все, просто, це ж не зі зла, життя наше так влаштоване, без пліток не можемо.