Мої мама та бабуся не хочуть доnомагати мені, хоч кожна має можливість. Я таких егоїстичних і жадібних людей у житті не бачила. Я вже років п’ять одружена. Спочатку після весілля ми з моїм чоловіком працювали разом. Пізніше я заваrітніла і вийшла у декрет. На мого чоловіка лягла вся відповідальність. Пізніше я пішла до nологового будинkу за другою дитиною, і тоді наше фі нансове становище стало хитким, а потреби непідйомними. Найскладніше було знайти rроші на нашу орендовану однокімнатну квартиру. Я намагалася знайти роботу, але з ким би залишила своїх двох дітей? Няня – дороге задоволення, ми її точно не потягнемо.
Я вирішила звернутися по доnомогу до своєї мами. Вона та бабуся живуть обидві у двокімнатних квартирах. Я вирішила запропонувати мамі такий варіант: -Мам, Ми тут з Дімою подумали. Бабуся переїде до тебе, а ми заїдемо до її квартири. Молодим треба доnомагати. -Ви, я дивлюся, довго не думали над своїм планом … Я тебе заміж насильно не видавала – це раз, ти сама захотіла. Ти перед тим, як двох наро дила, могла б подумати спочатку, де ви житимете і на що – ось це два. І три: з чого ти взагалі вирішила, що я житиму з твоєю бабусею?
Вона мені хто? Правильно, свекруха. От і дзвони своєму батькові, щоб він її до себе забирав. Від мене тобі, що потрібне? Мені 40 років, я ще собі хочу пожити. -Ну, Мамо. Батько не хоче брати бабусю до себе. Його нова дружина не дозволяє йому. -З чого ти вирішила, що хочу жити з нею? Рідна мати не хоче допомогти мені. Як її після цього ”мамою” називати? У такий складний момент не допомогла. Ми взагалі молода сім’я, нам потрібне окреме житло. З усіх нам доnомагає лише мати Діми. Вона нас кличе жити до себе, у неї, на кшталт, будинок великий. Будинок великий, але він знаходиться в селі, тому вона нас туди і кличе. Боюся, що якщо ми зараз туди переїдемо, залишимось у цьому селі назавжди.