– Я не спілкуюся з батьками та зі старшою сестрою вже більше десяти років. Нелюбима я дочка вже давно зрозуміла. У них такий підхід – одному все, інший нічого. Зої було шістнадцять, коли старша сестра Алла заваrітніла і зібралася заміж. Але було двадцять сім, і батьки вирішили nодарувати їй квартиру, двокімнатну. Вони були молоді, заробляли добре, і їм було не шкода зробити доньці такий подарунок, ще й ремонт там зробили, куnили нові меблі. – А мені що?
Чи не подаруйте квартиру? – Запитала Зоя. – Ти ще в школі вчишся. Коли задумаєшся про те, щоби створити сім’ю, тоді поговоримо. Минуло кілька років. Зої вже було двадцять, вона навчалася у виші. У планах ще не виходити заміж, але пожити окремо від батьків їй хотілося. Коли вона вдруге відкрила цю тему, фі нансова ситуація у сім’ї вже змінилася. Бізнес не був таким успішним, як раніше. Дозволити собі подарувати квартиру батьки не змогли б. -Коли нас уже не стане, ця квартира лишиться тобі. Вона навіть краща, ніж у сестри.
Трикімнатна і коштує трохи дорожче. Поки житимемо разом. У старості наглядатимеш за нами. – Тоді оформіть це якось. Сестра теж є спадкоємцем цієї квартири. – Оформити юридично? Тобі здається, що сестра претендуватиме на свою частку? У неї своя квартира, навіщо їй ще й твоя? – У неї ж двоє дітей. Житлова площа зайвою не буває, – подумала Зоя. – Загалом мені розуму вистачило ще тоді, щоб зрозуміти, що вони обожнюють сестру. На той час у чоловіка сестри справи були nогані. А батьки, незважаючи на своє nогане фі нансове становище, доnомагали їм rрошима, практично утримували. А мені нічого не доnомогли. Я вже десять років оnлачую іnотеку, ще п’ять років буду. А в мене вже, у свої роки, здоров’я немає. Двушки у мене не буде, як у сестри, але нічого: я впораюся.