– І ви так само вважаєте, що я зобов’язана прописати онука у власне житло? – зі сльо зами на очах питає Клара у своїх подруг. – Але чому? Ну і що з того, що у нас дві квартири – та, де проживаємо, та інша, у передмісті, що придбала синові… Ми ж із чоловіком не мільйонери якісь. Працювали в поті чола, економили де тільки могли, дуже рідко йшли у відпустки! Квартири нам ніхто не дарував… У Клари чоловік і син. Син вже одружений і живе з дружиною окремо – у квартирі, яка є власністю матері. Вона куnила цю нерухомість, коли ще син був школярем. Ключі від цієї квартири подарували синові в день весілля. Що викликало захоплення та овації у гостей.
Але юридично син власником не є. Клара каже: “Адже він і без цього успадкує обидві квартири”. Через місяць невістка наро дить дитину. Син поцікавився у батьків – де йому прописати дитину: у батька з матір’ю, де він сам прописаний, або туди, де вони живуть із дружиною. За законом, батько має право, не питаючи нічиєї згоди прописати дитину туди, де прописаний сам. Але не хоче йти на сварkу з батьками. А мати проти того, щоб прописати онука до будь-якої зі своїх квартир.
– Нехай свати у себе прописують, – продовжує гнути свою лінію Клара. – Вони нічого не зробили для дочки та її сім’ї. А я їм подарувала квартиру. Тільки за це молоді зобов’язані мене на руках носити. – Але все ж таки, чому ти так категорично проти? – уточнює подруга. – А якщо, не дай Боже, вони роз лучаться надумають? Для сьогоднішніх – це раз плюнути. Тоді ми повинні будемо виділити онуку, а значить і його матері, частину квартири. Ось тому я наполягаю, щоб онука прописали у батьків нареченої. Логіка у словах Клари є. Але не по-людськи це. Не прийнято так чинити…