Жанна Романівна вже була у юриста. Той сказав, що нічим не зможе доnомогти. Все майно сина записано на його дружину. -А На що мені жити тепер? – питала вона подругу, – він взагалі про мене не думав? Син Жанни Романівни, Сашко, nомер рік тому. Колишній чоловік Жанни, тато Сашка, теж давно пішов із життя. Незважаючи на те, що з чоловіком вони практично не спілкувалися, для сина він був добрим батьком. Завжди доnомагав йому, купував подарунки. А коли помер, залишив йому однокімнатну квартиру в центрі міста, дачу, де можна було б жити і влітку, і взимку. І чималу суму на банківському рахунку.
Жанна Романівна майже п’ятнадцять років живе на дачі, що дісталася у спадок сину. Сашко ніколи не мав нічого проти того, що мама живе на дачі. Все одно йому ніколи було їздити туди відпочивати, а його дружина не бачила сенсу їхати туди без чоловіка. Жанна Романівна з першої зустрічі не покохала невістку. Вона родом не з міста, у сім’ї у них багато дітей. На її думку, такі дівчатка женуться за rрошима. Та ще й у неї потім буде багато kоханців.
Ще до весілля вона намагалася добути докази зради, щоби син роз лучився з невісткою. Але в неї не вийшло. Внуків теж не покохала. Тож і син перестав влаштовувати зустрічі з бабусею. Після смер ті сина Жанна Романівна взагалі перестала розмовляти і з невісткою, і з онуками. Вона тільки й думає про вчинок сина. Як він міг це зробити? А якщо невістка скаже їй поїхати з дачі? Куди вона піде? У ту стару квартиру? На що їй жити? Про те, щоб спробувати потоваришувати з невісткою, мови не може бути. Ні з чого не зробить. То як же їй бути?