Ми з чоловіком поїхали до його рідні. Візит був не запланований, навпаки, змушений, так як бабуся чоловіка померла. Дочка з собою брати не захотіли, тим більше, що молока у мене вже не було. А з моєю мамою дочка любила сидіти, тому залишили їх удвох. Мама тільки рада побути з онукою. Я хвилювалася за доньку, так як ми вперше розлучалися надовго. На один день ми її залишали у бабусі з дідусем, а в цей раз нас не було п’ять днів. Хоча спочатку їхали на пару днів, але приїхали родичі Микити, з якими він давно не бачився. Вирішили затриматися ще ненадовго. Повернувшись додому, я не виявила нічого дивного.
Мамуля з Зіночку жили у нас вдома, тому що доньці тут звичніше, все знайоме. Ми подумали, що так буде краще і для мами і для Зіни. Я була вдячна мамі за те, що врятувала нас. Як тільки ми приїхали, мама тут же поїхала до тата. Він дуже сумував за нею, хоч і відвідував їх. По приїзду додому я вирішила полежати у ванні, щоб відпочити і розслабитися з дороги. Заглянувши в шафу, я обімліла. У ньому практично не залишилося речей! Куди вони поділися? Тут же подзвонила мамі: — Мамочко, а ти що, вирішила весь мій шафа перепрати? Куди поділися мої речі? — Я їх віддала, вони вже малі тобі.
Речі, які ти одягаєш, я залишила. Решта віддала в дитячий будинок і до церкви. Ці речі все одно дитячих розмірів. — Мама, а ти не бачиш, що у мене вже розмір наближається до того, який був до вагітності? Ще пару місяців — і я буду з тієї ж фігурою. Потім мені знову йти в магазин? Ти ж майже все віддала! — Любочка, що не тіш себе надіями. Ти думаєш, що знову станеш такою ж стрункою? Сумніваюся: я ще не зустрічала таких чудес, щоб після пологів жінка повернула собі колишню фігуру! Там ще купа речей, не будь жадібною! Ті речі стануть в нагоді іншим людям. А у тебе тільки висіли без діла в шафі.
Та й ти тепер стала матір’ю, не справа носити джинси з дірками і футболки, які пупок не прикривається. — Мам, а де моя шубка? Невже і її віддала? — Так ти ж її зовсім не носила. Що вона буде просто так висіти? — Мама, вона коштує великих грошей! Навіть якби я її не носила, то могла б продати! Хіба ти не знаєш, що хороші речі можна продати? — Ти хочеш все гроші світу заробити? Хоча тут ти права, я не здогадалася, прости! — Я не бачу моїх червоних чобіт? Сподіваюся, їх ти не віддала?
Розмір ноги то в мене не змінився? — Вони тобі не підходять, молодіжний стиль. Ти вже мати. Я вже не могла розмовляти і стримувати свої емоції. Попрощавшись з мамою, я пішла в дитячу і тихенько заплакала. Не хотіла, щоб чоловік дізнався про це, тому що він з мамою не особливо ладнають. Я була так ображена. Чому мама вирішила, що у мене не вийде схуднути? Ми тільки близько місяця тому перестали практикувати грудне вигодовування, а я вже втратила 5 кг.
А якщо зайнятися спортом, так я тут же поверну собі колишні форми. І чому вона в принципі чіпає мої речі? Я їй не дозволяла копатися в моїй шафі! Молодіжний стиль? А я що, стара? Мені всього 25 років. Не хочеться називати маму злодійкою. Однак її вчинок говорить про неповагу до мого особистого простору. Сказати їй, щоб повернула мої речі на місце? Може, хоч шубку поверне?
Але ж там напевно все відразу розхапали. Одяг-то у мене була дорога, красива. Вона відразу сподобається новим господарям. І мою улюблену рожеву куртку віддала, а я її так любила. А як мені пояснювати Микиті зникнення речей? Мовляв, мама з глузду з’їхала? Тепер страшно залишати її з донькою, адже так і побутову техніку та меблі недовго віддати нужденним людям! Як до церкви стала ходити, так у неї щось з головою сталося.