Подруга зателефонувала і попросила доглянути дитину, я відмовила їй. Адже у мене на те були вагомі причини

Хочу розповісти про взаємодопомогу та як не переходити межу. Це було ще до всіх обмежень. У мене подруга мешкає в іншому місті. Вийшла заміж, наро дила там. Загалом ми не бачилися давно. Її доньці на той момент було років 12, моїй 15. У місті у нас концерт мав пройти одного музичного гурту. Я не пам’ятаю, який, але знаю одне, що всі підлітки у захваті від них. Дзвонить мені моя давня подруга і каже: -Люд, у вас там концерт буде. Твоя теж, мабуть, іде, я вам дочку привезу. Вам же не складно буде її відвезти, твоя подоглядає мою якраз. Чесно, цей план мене одразу збентежив. Моя сама дитина, куди їй дивитися за кимось, різниця в три роки, ну там навіть не подружки. -Лер, Ти мене вибач.

Але краще ти сама приїжджай, якраз побачимося, побалакаємо. На концерті небезnечно, вони туди веселиться ідуть, якщо хтось задавить, штовхне, моя недодивится. Я собі не пробачу. Обмеження розпочалися, концерт скасували. Ніхто не образився. Просто, це ваші діти, вони не мої, я ж вам свою дитину не відправляю. Тут справа не в довірі, тут справа в лінощі матері. Щось станеться, вона б мене звинувачувала, а не себе за те, що відправила дитину не зрозумій кому.

Інший випадок, коли мені подруга на пікнік з моєю сім’єю хотіла вручити свою ще не однорічну дитину. У мене, коли дочка наро дилася, я її майже на роботу тягала. Максимум до батьків у село. З чого вона вирішила, що я зможу сидіти з немовлям? -Люд, я хоч відпочину. Твоя понаглядає, тобі й робити нічого не доведеться. Я вже сумки зібрала. Які ще сумки? Загалом, я відмовила: у мене єдині вихідні видалися з цією роботою, а я маю сидіти з дітьми, поки мати відпочиває? Ні. Найми няню, вона посидить із твоєю дитиною!