Анастасія Петрівна працює в РАГСі вже більше 15-и років. Ну приходять люди, ну одружуються… і що в цій метушні з документами такого цікавого може бути? Тим більше, що за ці 15 років Анастасія Петрівна багато чого встигла побачити… Виявляється, завжди можна знайти чому дивуватися. Ось, наприклад, історія Анастасії, простої працівниці РАГСу, може здивувати будь-якого, навіть працюючого в цій сфері. Все почалося з одного дзвінка. А дзвонив чоловік: – Здрастуйте, це РАГС? – Добрий день, — відповіла Петрівна, — РАГС. – Я до вас по одному питанню дзвоню. Думаю, ви допоможете з ним. Справа в тому, що я одружуюся в перший раз. Не знаю, які документи потрібно принести для цього.
– Приходьте до нас, ми передамо вам перелік усіх документів, розповімо, скільки і як оnлатити держмито, — на автоматі відповіла Анастасія. – Добре, але є ще один пунктик, який варто відзначити, — сказав чоловік на іншому кінці дроту, — мені 79. Анастасія Петрівна посміхнулася. Останнім часом “молодята” не в самій молодості – не рідкість. – Вікових обмежень немає, — мило відповіла вона. Вже через годину навпроти Анастасії Петрівни сидів старий, худенький мужик з білосніжною бородою. – Можна, я коротко розповім вам нашу історію? – почав він, після того як представився. – Звичайно, можна, — посміхнулася Анастасія Петрівна, — потрібно! – Я зі своєю Машкою вже 60 років живу під одним дахом. Я що раніше… думав відложу і перекантуюсь, та ні. Почалися фі нансові nроблеми-вона мені допомагала, завжди була поруч, потім і діти пішли.
Ми самі не помітили, як стали багатодітними батьками. Коли діти виросли, ми залишилися одні. Зараз вони кличуть нас до себе, кажуть, мовляв, по черзі у кожного будемо жити, та ми з Машкою вже звикли удвох, не хочемо ні з ким жити. Анастасія Петрівна слухала розповідь старого з диким інтересом. Він так мило і цікаво жестикулював в ході, що здавалося, він відрепетирував свою промову. – Машка якось почула у подружки, що вона може без квартири залишитися в разі, якщо мене не стане. А ми ж не зареєстровані офіційно… у моєї ніяких гарантій не залишається. А вона вперта у мене як бик, каже, хоче заміж офіційно. Ось чого ви, жінки хочете нас, мужиків так обдурити, в РАГС відразу тягните? Анастасія Петрівна не стала вплутатися в полеміку. Просто запитала: – А ви одружуватися не хочете?
– Та як мужик може хотіти одружитися? Це добровільно не буває, – гнув він свою лінію. – Ось, тримайте, — Анастасія Петрівна пояснила нареченому, що йому потрібно робити. – Ви даєте нам 3 місяці? – Без цього ніяк-закон, — посміхнулася співробітниця, хоч і сама розуміла, що в даному випадку цей заkон зовсім не до речі. – Треба дожити ще до цього, донечко, — відповів старий і пішов. Після його відходу Анастасія ще довго розповідала своїм колегам про те, що трапилося, через тиждень він дзвонить знову: – Задоволені? Машка передумала заміж виходити, каже не вірить справжності моїх почуттів, — мало не кричав він в трубку, — жінки, жінки! – А що ж ви будете робити? – запитала Анастасія, сміючись. – Що? Що? Вмовляти, звичайно ж, — відповів старий.